Історії з життя
Мені було не зрозуміло, чому свекруха так прискіпливо ставиться до нашої квартири. Так, однокімнатна, так в старому будинку, але й ми не якісь олігархи і купили квартиру ще
Я сиділа за тим дерев’яним столом у саду, тримаючи в руках склянку з охолодженим квасом, який Марта сама готувала – смачний, з м’ятою і лимоном, – і раптом
Оксана ніяк не могла заспокоїтись, а її доросла донька намагалася її втішити: – Мамо, ну чого ти так переживаєш, життя на цьому не закінчується. Звісно, я теж не
Нещодавно, за горнятком свіжозвареної кави, я гортав ранкову газету і ввімкнув радіо. Ловлячи хвилю за хвилею, я раптом зупинився на теплому, оксамитовому голосі літнього чоловіка. Він розповідав про
Я стояла в дверях їхньої вітальні, тримаючи в руках куртку маленького Максимчика, і слухала Олену з відкритим ротом. – Це у вас все добре, а у мене свого
Я сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках рахунок за комунальні послуги – 2 500 гривень, які, як завжди, будуть оплачені з мого рахунку. За вікном лунали звуки
Я вирішила поговорити з дружиною Віктора відверто, ситуація й так буле не проста, я розумію, що вона прагне зберегти родину, але якщо стосунки давно втратили сенс, можливо, варто
Я стояла посеред вітальні, тримаючи в руках шматок рваного гобелена, який щойно був моїми улюбленими фіранками, а тепер перетворився на мокру ганчірку, просякнуту солодким соком і шоколадними плямами.
– Скажи мені, будь ласка, Гринишин, чому ти усміхаєшся? Мені хочеться плакати, а він усе усміхається, – мовила Олена до свого чоловіка. – А чому це, цікаво, я
— Благаю, вислухайте мене! — голосила свекруха крізь сльози, стискаючи дверну ручку, ніби то була остання соломинка в бурхливому морі. Я стояла на порозі своєї маленької квартири, тримаючи