Історії з життя
Я сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках рахунок за комунальні послуги – 2 500 гривень, які, як завжди, будуть оплачені з мого рахунку. За вікном лунали звуки
Я вирішила поговорити з дружиною Віктора відверто, ситуація й так буле не проста, я розумію, що вона прагне зберегти родину, але якщо стосунки давно втратили сенс, можливо, варто
Я стояла посеред вітальні, тримаючи в руках шматок рваного гобелена, який щойно був моїми улюбленими фіранками, а тепер перетворився на мокру ганчірку, просякнуту солодким соком і шоколадними плямами.
– Скажи мені, будь ласка, Гринишин, чому ти усміхаєшся? Мені хочеться плакати, а він усе усміхається, – мовила Олена до свого чоловіка. – А чому це, цікаво, я
— Благаю, вислухайте мене! — голосила свекруха крізь сльози, стискаючи дверну ручку, ніби то була остання соломинка в бурхливому морі. Я стояла на порозі своєї маленької квартири, тримаючи
– Олю, а що це ти мовчиш? Ти що за мене не рада?, – свекруха кліпала очима, мов дівчина на виданні, вибір якої я мала похвалити. – Ні,
Я стояла в тій тісній кімнатці, яку ми називали нашою спальнею, і відчувала, як світ навколо мене руйнується. Свекруха, з якою я жила під одним дахом два роки,
Я стояла посеред вітальні, оточена родичами, які дивилися на мене з подивом, а дехто – з обуренням. Мій голос тремтів, але я не могла більше мовчати: “Ви всі
Заспала! Поки бігла від ванної до дверей, Олена швиденько нафарбувала губи, кинула погляд у дзеркало й, похапцем закинувши на себе пальто та взувши чобітки, уже за кілька хвилин
Марії Петрівні було шістдесят три, коли вона вперше за тридцять років відчула, як серце б’ється не так, як зазвичай. Всі ці роки вона була вдовою. – Мамо, ти