Історії з життя
Настя запарила собі чаю, день видався дуже важким і хотілося посидіти в тиші, привести думки до ладу. Вірніше. Хотілося забути про роботу і помріяти про відпустку, про те,
Ми сиділи в невеликому затишному кафе, де аромат свіжої випічки зазвичай піднімав настрій. Але не цього разу. Напроти мене сиділа Мар’яна, і її вигляд випромінював цілковиту розгубленість. Вона
Ми стояли на сходовому майданчику, якраз між нашими дверима, що дивилися одна на одну, немов два різні світи. Оксана, як завжди, виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки
— Артеме, ти з глузду з’їхав? Це не іграшка, яку можна повернути в магазин, якщо набридне! — Аліса стояла на порозі, її обличчя пашіло від обурення, а голос
— Грицю, зупини цей віз! — прохрипів експедитор, потираючи обличчя. — Зараз цей міський розумник розповість мені, як треба жити. Ану, виходь, герой у лінзах! Водитель вантажівки, мовчки
Вона бачила його майже щодня. Ось так доля звела їх в одному будинку, в одному під’їзді і на одному сходовому майданчику. Зводила їх в магазині, де вона купувала
Кінець сімдесятих років минулого століття видався напрочуд лагідним. Санаторій «Гірська тиша», що належав Академії наук, жив своїм розміреним, дещо сонним життям. Сюди з’їжджалися переважно доценти, старші наукові співробітники
Травень у маленькому містечку видався напрочуд лагідним. Крізь прочинене вікно до квартири залітав солодкий аромат квітучої черемхи, а на підвіконні витанцьовували сонячні зайчики. Ганна сиділа на краю ліжка,
— Олено, ти що робиш? Невже тобі обов’язково потрібно саме зараз влаштовувати сцену через шматок піци? Хлопець уже наївся там з друзями, а ти знову дозволяєш йому брати
Марія стояла перед старим трюмо, вдивляючись у відображення, яке здавалося їй чужим. Срібляста амальгама не брехала: з дзеркала дивилася виснажена жінка з бездонними очима, в яких застиг нестерпний