Історії з життя
— Андрію, ти цього тижня хоч щось зробив, щоб знайти роботу? — запитала я, намагаючись, щоб голос звучав рівно, без докору, хоч у середині уже давно все кипіло.
Оксана стояла перед дзеркалом у передпокої, намагаючись застебнути старий ремінець на туфлях, які не взувала вже добрих два роки. Її пальці трохи тремтіли. У вітальні працював телевізор, перекриваючи
У невеликому офісному центрі на околиці міста життя текло за своїм розкладом: кава з автомата, шелест паперів та нескінченні черги до мікрохвильовки в обід. Серед цього буденного ритму
— Андрію, я більше не витримаю цього постійного вибору між мною і твоєю матір’ю, — сказала я, дивлячись йому просто в очі, і голос мій тремтів, хоч я
Мамина порада тоді, два роки тому, мабуть, стала тим єдиним тонким містком, який не дав мені розвалити нашу з Христиною дружбу. Якби я тоді піддалася першому імпульсу —
— Мамо, ми подумали, що в неділю було б чудово нарешті завітати до вас. Софійка намалювала для вас картину, а Максимко хоче показати свій новий конструктор. Та й
— Катерино, — відповів Олег, дивлячись мені прямо в очі, і в його тоні бриніла наполегливість, — це ж не просто прохання, це допомога родині. Мама одна, її
— Галино Степанівно, будь ласка, поставте цю миску назад на стіл, — промовила я спокійно, але з такою внутрішньою твердістю, якої сама від себе не чекала. Я простягнула
У цій хаті стіни пам’ятають забагато. Іноді мені здається, що вони просякли тими звуками, які малі Юля з Миколою намагалися не чути, забившись у куток за старою шафою.
Мене не раз дивує, що люди третього тисячоліття вірять у містику. Навіть ті, що вірять у Бога, охоче дивляться телепередачі про змагання екстрасенсів, їхні розслідуваннями нерозкритих правопорушень, нез’ясованих