Історії з життя

Це було вже трохи давно. Я тоді тільки починала працювати фельдшеркою в нашому селі, де ліс підступає до городів так близько, що вранці чути, як сойки сперечаються. На

Надія поверталася додому, коли сонце вже ховалося за верхівки старих каштанів. Її кроки були важкими, не від фізичної втоми, а від тієї особливої сірої млявості, що огортає людину,

Мати стояла посеред кухні, притиснувши до грудей рушник, і дивилася на документ, який я тримала в руках. Її обличчя виглядало сірим у світлі тьмяної лампочки. — Чому тобі?

Я досі іноді дивлюся на вхідні двері, коли повертаюся з роботи, і чекаю, що зараз почую звук ключа у замку. Хоча минуло вже достатньо часу, щоб звикнути до

Село, як село: дерев’яні паркани, квітучі сади і безкінечні городи. Всі заклопотані своїми справами і до родини Ковальчуків діла нікому не було. Живуть собі та й живуть —

У квартирі на п’ятому поверсі сиділа за столом у кімнаті дівчинка, намагаючись зосередитися на розв’язанні задачі з математики. Їй було дванадцять. За стіною, на кухні, рипіли стільці —