Головна

Історії з життя

— Тату, яка фата і біле плаття? Твоїй нареченій п’ятдесят років! — Роман відкинувся на спинку крісла і голосно зареготав, витираючи сльози в кутиках очей. — Ти б ще лімузин з лялькою на капоті замовив. Люди ж сміятися будуть.
Історії з життя 0
— Тату, яка фата і біле плаття? Твоїй нареченій п’ятдесят років! — Роман відкинувся на спинку крісла і голосно зареготав, витираючи сльози в кутиках очей. — Ти б
– Степанцю, я нічого не чіпала, – відповіла я спокійно. – Ти ж знаєш, якби мені треба було на продукти чи на комуналку, я б просто сказала. Може, ти справді десь в іншому місці поклав? Згадай, буває ж таке, що рука сама кудись запхне, а голова іншим зайнята.
Історії з життя 0
З самого ранку чоловік лускав дверцятами шафок і шухляд, я лиш мовчки зціплювала зуби в надії, що він таки знайде, що шукає без мене. Але ні, зайшов з
— Ти мене випроваджуєш, чи що? — вона примружила очі. — Я ж бачу, як ви тут живете. Оксана твоя поїхала «відпочивати», а ти навіть не спитав, з ким вона там у тому Трускавці по бюветах ходить.
Історії з життя 0
Весна того року видалася дивною — то відлига з калюжами, то раптовий мороз, від якого дерева ставали скляними. Людмила Петрівна стояла біля вікна в кухні, розглядаючи, як вечірні
Слухаю ці плітки і думаю: де ж та ідеальність була, коли ти його перед людьми ганила? Тепер він у неї і господар, і красень, і «золоті руки». Мабуть, тільки втративши щось, вона змогла оцінити, що насправді мала під боком. Тільки от Дмитрові до того вже немає діла.
Історії з життя 0
Знаєте, я іноді дивлюся на людей і думаю: як же ми вміємо все перекрутити, коли воно вже не наше. Мені нещодавно знайомі такі речі переказували, що я тільки
— Таню, я щось не зрозуміла… Ти випадково не чекаєш дитину? — голос у неї аж затремтів від передчуття. Я ледь не поперхнулася тим огірком. Я мимоволі випрямилася, намагаючись не втягувати живіт, бо цей погляд просто препарував мою фігуру.
Історії з життя 0
Усе почалося з того вечора, коли Вікторія Олександрівна прийшла до нас на вечерю без попередження. Вона взагалі любила цей ефект несподіванки, ніби намагалася заскочити нас зненацька за чимось
— Дивись, який він слухняний став. І колір вибере, і фотографію… Ти що, вже й місце пригледів? Так спокійно про це говориш, наче ми меню на вечерю обговорюємо. Мабуть, уже й на прикметі хтось є, га? Кого в хату приведеш, як мене не стане?
Історії з життя 0
За вікном березень ніяк не міг визначитися: то сипав мокрим снігом, то пробивав хмари яскравим сонцем. У хаті пахло липовим цвітом і трохи аптекою. Віктор сидів на табуретці
— Мамо, ну знову? Ми ж домовлялися, — голос доньки був сухим,— Я ж казала: спочатку дзвониш, потім їдеш. У нас сьогодні гості мають бути, а потім ми в кіно збиралися.
Історії з життя 0
Надія Петрівна поправила хустку, яка весь час сповзала на очі, і важко видихнула. Сирий березневий вітер забивався під пальто, в одній руці вона несла трилітровий слоїк квашеної капусти,
Минуло сорок хвилин. Офіціанти вже рознесли перший аперитив, але головних героїв вечора все ще не було. Люди почали перезиратися, хтось поглядав на годинник, хтось виходив на ганок пройтися. Нарешті до зали вийшов ведучий з мікрофоном.
Історії з життя 0
Олексій зачинив за собою вхідні двері й почав розшнуровувати черевики, не чекаючи, поки дружина вийде в коридор. Його голос звучав дзвінко, перекриваючи шум води на кухні. — Наташ,
— Вадиме, ти б хоч стіл допоміг розсунути, — гукнула вона в бік вітальні. — Скоро приїдуть, а в нас ще нічого не готове. Вадим зайшов на кухню, розтираючи затерплу шию. Він щойно закінчив лагодити розетку в коридорі.
Історії з життя 0
На кухні було так гаряче, що шибки вкрилися тонким шаром пари. Лариса витирала руки об фартух і раз у раз поглядала на годинник. Духовка вже працювала на повну,
— Та я переплутала, господи, яка ти колюча стала. Ну помилилася дверима, з ким не буває? У мене теж голова обертом від цієї дороги, — буркнула свекруха і шмигнула повз неї в коридор.
Історії з життя 0
— Юль, ну ти скоро там? Пашка вже всі кубики розкидав, — гукнув з вітальні Андрій. Юля витерла руки об кухонний рушник і вийшла в коридор. Світлана Іванівна,

You cannot copy content of this page