fbpx
Історії з життя
Часто і маленьких селах батьки кидають тінь не лише на своїх дітей, але й на онуків. Старого Омелька в селі боялися, бо він був комуністом. І не таким, для галочки, а таким, ярим, палким та ідейним

До тепер існує історія, як Омелькові привезли додому шафу. На меблі в селі треба було чекати в черзі і то дуже довгій, тому, хто мав ще старі ліжка та шафи саморобні і бачив гарненьку квадратну шафу з лакованими дверцятами, то це була незрівнянна краса.

Твоє відображення відблискує на дверцятах шафи, всередині на дві половинки розділено місце для поличок і вішачків.

Полички, правда, важко висувалися, але ж висувалися! А ще вона закривалася на ключ! Там можна було зберігати всі скарби світу. Але не можна було ховатися, бо ще поламаєш!

Отож, привезли Омелькові цю красуню в його побілену хату на фундаменті з каміння. Занесли до хати та поставили там, де господар звелів. Але шафа хитається… Совали, мудрували, а далі сказали:

– У вас підлога крива, – і поїхали геть.

Омелько не розгубився, а написав кляузу на вантажників та фабрику. І що ви думаєте? Через кілька днів привезли Омелькові шафу, яка не хиталася.

Але така комуністична позиція батька відбилася на його доньці – Уляні. І не тому, що її ім’я батькові любилося ще за співзвучність з Ульяновим, а тому, що дівчинка могла розказати щось не те батькові.

Адже в себе вдома люди скаржилися на бідність та фактичне кpіпацтво в колгоспі. А діти й ніби бавляться собі тихенько, але все чують та говорять між собою.

Не буду стверджувати, але видно були прецеденти, що Уляну ігнорували та трималися від неї осторонь.

Своє щастя жінка знайшла в іншому селі і привела на світ двоє діток. Проте, жінка поводила себе й з чоловіком гордовито і пихато, бо ж її батько може все з медалькою на піджачку лисого чоловічка.

Тож не довго з ним пожила і він її покинув. А, може, не її, а старого Омелька?

Це вже їхня таємниця, проте діти Уляни, Назар та Людмила, їздили до батька в гості і не дуже переймалися сімейними справами.

Біда прийшла несподівано – Україна стала самостійною і Омелькові всі почали в очі говорити, що про нього думають.

Пенсія у старого комуніста була невеликою, Уляна ні за холодну воду не бралася і ніде не працювала, хата хилилася, а шафа знову хиталася.

Омелькові стало недобре на голову через стpес, але потім стало зрозуміло, що це спадкове, бо й Уляна в доволі молоді роки, близько п’ятдесяти, теж занедужала.

Назар та Людмила тепер мали репутацію онуків крикливого комуніста та його лінивої доньки.

– Ледарюги, так їм і життя піде, – казали про них.

Так їм життя і пішло, але не в їхньому маленькому селі, яке вони покинули двадцять років тому і тільки так позбулися тіні діда. За чутками, вони знайшли другі половинки і живуть щасливо.

You cannot copy content of this page