fbpx

Часто мене питають, чому я заміж не виходила, коли була молода та гожа, а тепер тільки, як син оженився, то привела до себе чоловіка, щоб він на старість мати клопіт з чоловіком

А у мене на це є дуже просте пояснення – не так просто вийти заміж з дитиною, щоб і сина твого любили і, щоб ти не була посеред чоловіків, мов серед двох вогнів.

Зустрічалася я з хлопцем і все у нас йшло до весілля, вже заяву подали і тоді він і сказав, що вже ми майже чоловік і жінка, то нема чого чекати і з серйозними стосунками. Проте, як тільки він досяг свого, то якось одразу й женитися перехотів і заяву забрав. Я виявилася при надії, але Семен дитину не визнавав за свою.

Я тоді поїхала в місто і там привела на світ свого найкращого і найлюбимішого чоловіка у житті – синочка.

Важко було і то дуже, але я старалася як могла аби й квартиру собі вибити і роботу знайти. Сина в ясла, а сама на роботу і ввесь час думаю, як він там! Не було на кого лишити і у вихідні, бо батьки не дуже й хотіли до мене приїжджати, своїх клопотів було купа, а тут ще я з дитиною.

І так сталося, що сподобав мене співробітник і він мені дуже подобався. Почали ми так один до одного прихильно ставитися і вже у нас йдуть побачення, тому я вирішила, що пора йому знати, що у мене є син.

– Кирилу всього п’ять років, – кажу я йому, – батько ним не цікавиться, тому я його одна виховую.

Звичайно, що хлопець задумався, а особливо його мати, яка сказала, що її син надто молодий аби чужу дитину ростити.

– Миколі лише двадцять п’ять, а ти вже йому дитину на шию хочеш повісити. То мало дівчат навколо?

Але Микола мене любив і погодився, що треба з нами пожити аби знати чи всі ми уживемося.

Розумієте, дитина, то не те, що де поклав і звідти взяв – він всім цікавиться, хоче бавитися в машинки, хоче сміятися і голосно співати.

Микола бавився з ним після роботи, щоб подружитися і тепер дитина з нетерпінням чекала, коли він прийде з роботи і одразу лізла на руки, тягнула в кімнату бавитися, щось розказувала, коли ми намагалися собі поговорити.

Син більше вимагав Миколиної уваги, ніж моєї, а той почав втомлюватися від того, що з дитиною треба ввесь час як не говорити, то бавитися, то гуляти. То в м’яча копати.

Він приходив з роботи і хотів спокою, а тут малий зі своєю енергією, а з іншого боку – мати його з розмовами, що нема чого з чужою дитиною няньчитися, а треба мати своїх.

І Микола сказав мені такі слова, які я запам’ятала на все життя:

– Я не хочу прив’язувати дитину до себе, зрозумій, а жити з вами не можу, я стомлююся. Я не хочу аби Кирило потім за мною сумував, не хочу бути за нього відповідальним.

Ось це я зрозуміла – мало є людей, які готові бути відповідальними за чиєсь життя, особливо не рідне.

Кирило ще довго питав, коли прийде дядя Коля, але я намагалася його всіляко відволікати і більше не ставила подібних експериментів у своєму житті.

Син мій виріс хорошою людиною і коли створив власну родину, тоді я вже стала думати про особисте життя, бо я ще зовсім молода жінка.

Але тепер у моїх кавалерів не було поблажок, якщо мені щось у них не підходило і це дуже великий плюс, бо відсіялося багато таких, які думають, що я з тих жінок, що вже на все закриватиму очі, лиш би чоловік був біля мене. Дзуськи.

Так я знайшла Руслана і живу з ним уже п’ять років, він теж має дітей і онуків, а я буду мати лише першого онука. Ми обоє пройшли життя і маємо однаковий досвід. Тому я не переживаю, що він якось щось не так сприйме.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page