fbpx
Дозвілля
Через Ірчину ялинку ледь у лісі не замерзла, але все ж добре, що я тоді загубилася

Танюшо! Швиденько збирайся, я через п’ять хвилин заїду за тобою! – закричала в трубку життєрадісна подруга.

– А куди ми їдемо? – не зрозуміла сонна дівчина.

– Як куди? До мене на дачу! Новий рік будемо там зустрічати!

– Стривай … Хіба ми домовлялися? – здивувалася Таня.

Слухай, не будь занудою! Збирайся! – весело промовила Ірина і кинула трубку.

«Все як завжди, нічого незвичайного», – буркнула собі під ніс Тетяна і пішла вмиватися. З Іриною вони дружили ще з дитячого садка. Потім стали вчитися в одному класі і до цього часу нерозлучні.

Дівчата були зовсім різні. Іра – навіжена і весела, з нею ніколи не бувало нудно. Висока брюнетка, з яскраво зеленим, котячим поглядом, розбила серце не одного чоловіка.

Дівчині вже було під тридцять, але вона особливо не засмучувалася з приводу своєї самотності. Ірі було не все одно хто буде знаходитися з нею поруч, тому, дівчина не поспішала виходити заміж, а чекала свого єдиного і неповторного.

Тетяна – навпаки, тиха і спокійна. Дівчина захоплювалася літературою і живописом. На тлі своєї яскравої подруги, Таня здавалася «сірою мишкою». Але це тільки на перший погляд. Насправді, була в ній якась прихована чарівність. Світловолоса дівчина з сіро-блакитними очима, випромінювала тепло і світло. Біля неї було затишно і спокійно.

– Фух! Нарешті дісталася до тебе! З самого ранку по магазинах мотаюся! Люди як з розуму посходили… Складається враження, що всі тільки 30 грудня дізналися, що завтра Новий рік! – стала обурюватися Ірина з самого порога.

– Але ж ти теж сьогодні поїхала за покупками! – посміхнулася Таня.

– Правильно, я ж працювала вчора! – стояла на своєму Іра. – Гаразд, поменше тексту, давай збирайся швидше.

– Чому тобі захотілося в Новий рік на дачу їхати? Я думала ми, як завжди, у мене будемо святкувати, – поцікавилася Таня.

-Набридло! Щороку одне і теж. А там повітря свіже, камін в будинку стоїть. Одним словом, романтика! Тим більше дивись яка погода чудова навколо, чого в квартирі сидіти?

Погода дійсно була чудовою. Після дводенного снігопаду нарешті виглянуло сонечко. На вулиці тріщав невеликий мороз, тому у всіх був чудовий передсвятковий настрій. Народ скуповував ялинки, мандарини і готувався до майбутнього торжества.

Подруги сіли в стареньку Жигульку, яка дісталися Ірині від батька і вирушили за місто.

Дорога була добре розчищена, дісталися швидко, без всяких проблем.

– Танюша, ти тарабань пакети з продуктами, а я швиденько камін запалю. У будинку холодрига жахлива … – сказала Іра і побігла в будинок.

Через годину дівчата впоралися. У каміні весело палав вогонь, а стіл ломився від різних делікатесів.

– Ти як завжди Іро! У своєму репертуарі … Навіщо стільки їжі купила? Нас же всього двоє, а тут – ціле весілля нагодувати можна.

– Не турбуйся! Все продумано… Ми ж не на один день приїхали … Завтра зустрінемо Новий рік, першого числа посмажимо шашличок у дворі. Так що все з’їмо, – посміхнулася Іра. – Я поки вечерю нам поставлю, а ти ялинку занеси, іграшки он в кутку стоять.

– Яку ялинку? У багажнику тільки пакети були.

– Ти добре подивилася? – примружилася Іра. – Я точно пам’ятаю, як запроторила її в багажник.

Не чекаючи відповіді Ірина накинула пальто і побігла до машини. Через п’ять хвилин дівчина повернулася поникла і засмучена.

– Усе! Все свято нам зіпсувала. Як я могла забути її на ринку не знаю … – пониклим голосом вимовила Іра.

– Ірочко, заспокойся. Знайшла через що засмучуватися, – посміхнулася Танюша. – Будемо без ялинки, нічого страшного. Адже не маленькі вже діти.

– Ні! Новий рік без ялинки – це не свято, а так, звичайна гулянка. Одягайся! Зараз візьму сокиру і підемо в ліс. Хоч так і не можна робити, але іншого виходу у нас немає! – рішуче сказала Ірина.

Таня розуміла, що сперечатися з подругою марно, тому пішла одягатися. Адже якщо Ірина щось втовкмачила собі в голову, то вже її не зупинити.

Над селищем почало сутеніти. Сніг під ногами хрустів і переливався сріблястим блиском. Навколо стояла тиша і краса.

– Все-таки чудово, що приїхали сюди! – промовила Таня. – Тут така ідилія, а повітря … З містом не порівняти. Тільки скоро стемніє напевно, потрібно швидше йти.

– Ми швидко. Пам’ятаєш, восени за грибами ходили? Там молодняк гарний був. Ось нам туди. Виберемо невелику, пухнасту ялинку і додому! – міркувала Іра.

Незабаром дівчата зайшли в ліс і пішли  слабо протоптаною стежкою. Сутеніло на очах.

– Зараз, ще трохи! – підбадьорювала Іра. Ти постій тут, а я збігаю он на ту галявину. Якщо не помиляюся, нам туди. Просто у тебе черевики вже в снігу. Потрібно було чоботи взувати!

– Я ж не знала, що ми по лісі будемо гуляти! – знизала плечима Таня.

Іра побігла вперед, а Тетяна залишилася стояти на місці. На ніч піднімався мороз, тому дівчина пританцьовувала на одній нозі щоб не замерзнути.

Минуло приблизно хвилин двадцять, а подруга все не поверталася.

– Іро! Ірино! – покликала Таня озираючись на всі боки.

У відповідь – тиша. Тетяна злякано озирнулася на всі боки і покликала ще раз. Відповіді не було. «Ну що за людина! І тут відзначилася!»- в розпачі подумала дівчина.

Стояти вже було неможливо на морозі, тому Таня вирішила йти по слідах подруги. Дівчина йшла строго по протоптаних слідах, але дуже скоро пошкодувала про свою затію. У лісі стало зовсім темно і Тетяна збилася зі шляху.

– Іро! Ну де ж ти? – мало не плачучи кричала вона.

Ситуація ставала критичною. Дівчина вся змерзла від холоду, ноги промокли, до того ж вона не знала як вибратися з лісу. «Потрібно було хоч телефон взяти з собою! Хоча… Тут і зв’язку напевно немає!»- міркувала Таня. «Потрібно припинити паніку і йти вперед. Кудись та вийду»!

Уже минуло близько години як Таня бродила в лісі. Періодично вона кликала подругу, але складалося враження, що в лісі крім неї нікого не було.

Зневірившись куди-небудь вийти, дівчина присіла на пеньок і заплакала. Раптово, їй почулися звуки сигналу і крики. Таня схопилася і побігла на світло фар. Хвилин через десять дівчина побачила великий Джип, який їздив туди-сюди і сигналив.

– Танечко! Танюшенько! – кричала в розпачі Ірина, висунувшись у вікно автомобіля.

– Я тут! – радісно закричала Таня і побігла назустріч машині, розмахуючи руками.

Водій побачив дівчину і зупинився не вимикаючи фари.

– Таню! Де тебе носить ?! – бігла їй назустріч Ірина. Подруга була заплаканою і дуже переляканою. – Ти ж гірше дитини! І на хвилину не можна залишити одну!

– Знайшлася пропажа? Ну і чудово! Я вже думав МНС викликати. Не жарт в такий мороз загубитися в лісі! – вимовив високий чоловік, що підійшов до подруг.

– Познайомся, Таню. Це Кирило. А за кермом Денис сидить. Завдяки цим людям я знайшла тебе.

– Адже моя Жигулька не завелася! – пояснила Іра. – Мені довелося все село оббігти, поки знайшла кого-небудь з машиною.

– Спасибі вам! – посміхнулася Тетяна. Хлопець дуже сподобався їй. Він здавався таким гарним і мужнім, як ніби принц-герой з доброї казки.

Сівши в автомобіль Таня привіталася з водієм і стала дякувати йому за допомогу і порятунок. Коли чоловік повернувся до неї, Тетяні здалося, що вона божеволіє. Дівчина перевела погляд на Кирила і зрозуміла, що перед нею близнюки.

У машині пролунав веселий сміх.

– Що, несподівано? На нас всі так реагують! – сміявся Кирило. – Це Денис – мій молодший брат. На дві хвилини пізніше наpoдився!

– Люба дівчино, не слухайте цього телепня. Ось, візьміть термос, випийте чаю гаряченького, – посміхнувся Денис.

Через хвилин десять брати зупинилися біля воріт Іриної дачі.

– Ще раз велике спасибі! Чекаємо вас першого числа на шашлик! – промовила Іра.

– А як же ялинка? Може привезти завтра? – запропонував Кирило.

– Та Бог з нею, з тією ялинкою … Головне, що Танюшу знайшли. Прикрасимо ту, яка у мене у дворі росте! – відповіла Іра.

Дівчата попрощалися з рятувальниками і пішли додому. Таня сіла біля каміна і з насолодою грілася біля вогню.

– Пробач мене, Танюш! Я винна, не треба було тебе залишати ні на хвилину в чужому лісі!

– Якби ти знала, як я злякалася … Бігала по всьому селу, стукала в усі двері … А що поробиш, якщо тут одні пенсіонери живуть? Добре хоч Кирило з Денисом приїхали до діда на Новий рік!

– Прикольні хлопці. Такі великі і зовсім ідентичні. Я ніколи не бачила дорослих близнюків, – з посмішкою сказала Таня.

– Тобі хтось із них сподобався? Признавайся! – подруга помітила блиск в очах Тетяни.

– Так. Кирило.

– Чому саме Кирило? Адже вони однакові … – засміялася Іра.

– Не знаю. Він схожий на героя! – серйозно сказала Таня.

– Ну ти і дурненька! – засміялася Таня. – А якщо серйозно, то мені дуже Денис сподобався. Він такий водночас спокійний і серйозний. На тебе чимось схожий!

-Першого січня брати близнюки з самого ранку приїхали до дівчат. Вони готували шашлик у дворі, а потім влаштували красивий феєрверк.

А через рік молоді люди зустрічали Новий рік тут же, але вже вп’ятьох. На передодні свята, у Кирила з Танею, народився син.

-Ну що, коли вже і ви порадуєте нас племінником? – поцікавився Кирило у брата.

-Так я б хоч зараз! Ірочка не хоче поспішати з цією справою. Хочемо трохи для себе пожити, – сказав Денис.

Ірина підійшла до Тані і обняла подругу.

– Як же добре, що ти тоді загубилася в лісі. Інакше ми не зустріли б свою долю! – прошепотіла дівчина.

– Знаєш, я теж постійно про це думаю, – посміхнулася Танюша.

You cannot copy content of this page