Я лиш руками сплеснула. Оце так поворот. Коли він йшов до молодої жінки, яка чекала від нього дитину, то єдине чим він переймався, то щоб якнайменше мені віддати активів після поділу майна. А тепер, виходить, що це я мала за такого боротися?
Ні, діти мені казали, що не все у нього так добре, якби йому хотілося, але мені було не д нього. Я потроху оживала і починала жити своє життя. Не життя чоловіка і його інтереси, не діти і їх потреби, а нарешті, чого ж я хочу від цього життя, коли позаду вже сорок сім років, а попереду вже так мало.
Знаєте, коли відпадає личина дружини, далі домогосподарки, далі матері, далі працівника, то лишається жінка, яку ти й не дуже знаєш. І вона то хоче все й одразу, то нічого вже не хоче і то все в мінуті.
Я виїхала з дітьми за кордон і зараз перебуваю у Швеції. Мені подобається ця країна і тут я знайшла своє друге кохання. Діти вчаться, я працюю і живу, почуваюся нарешті цілісною особистістю. Це дуже легко робити, коли поруч є людина, яка тебе приймає такою, яка ти є.
Дуже мало кому щастить таку людину знайти. І ось я в таких трепетних стосунках, все у мене чудово, а тут повідомлення з минулого про шанс.
Я не відписувала, бо навіщо, але чоловік не витримав. Уявляєте. Написав цілу сторінку з того, що він любив їсти, коли я готувала, як то все було смачно, як йому це все сниться, як він мріє скуштувати мого фірмового плову…
І знаєте, коли він це все мав, то він казав, що я з кухні не вилажу і йому нема про що зі мною поговорити, бо я думаю лише про їжу, що набрала багато, що запах на кухні нестерпний, що шкіра у мене така ж червона, як пательня…
А тепер він сумує за моїми стравами.
Я й далі мовчу, бо для чого йому відписувати.
А він далі пише, що діти від нього віддалилися, не хочуть спілкуватися, а він не молодіє і надія на те, що його молодший син його догляне – мізерна. На жінку теж мало надії, бо вона не поважає його як професора, каже, що він нічого не заробляє і якби вона лиш знала, який він важкий у побуті…
Я й далі мовчу. Думаю, що поки там не буде питання – «як ви», то людина ще до діалогу не готова.
Хіба не так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
