Мені тридцять років і вже в такому віці я повністю не довіряю жінкам і не вірю, що колись створю свою родину. У мене все життя був хороший приклад перед очима: мої батьки вже більше тридцяти п’яти років разом. І мені здається, що досі кохають один одного. Завжди така теплота в їхніх поглядах. Мені здавалося завжди, що так і повинно бути. І що у мене буде так само. Так я вважав донедавна.
Зі своєю першою дружиною я познайомився в інституті, вона була з паралельного потоку. Ми три роки зустрічалися, і відразу після інституту одружилися. Орендували квартиру, я пішов на роботу, а вона сиділа вдома. Через півроку сімейного життя наша «жаліслива» сусідка шепнула мені, що поки мене немає вдома, до нас додому ходить якийсь чувак. Я спочатку не повірив, але вирішив перевірити інформацію. І в один з робочих днів я взяв на роботі відгул. А сам, як зазвичай, вранці одягнувся і зробив вигляд, що пішов на роботу. Годинку я погуляв по місту і повернувся додому. Про всяк випадок, я придумав причину, чому повернувся: вирішив сказати, що на роботі весь день не буде світла. Відкрив двері своїм ключем і побачив чоловічі туфлі на порозі. Я їх впізнав, це були туфлі мого товариша, який був частенько у нас в гостях. Пив на кухні зі мною чай, посміхався мені, а за моєї відсутності приходив до моєї дружини. Ось так я дізнався про “вірність” своєї першої дружини.
Ми відразу розлучилися, і вона не опиралася. Потім я дізнався, що вона живе з тим другом. Бевзь, хіба він не розуміє, що вона з ним може вчинити, так само як і зі мною. Близько року я жив суцільними переживаннями і не хотів навіть спілкуватися з кимось, особливо, дівчатами. Згодом все минуло, і я вирішив, що мені просто не пощастило, і що потрібно жити далі. Я поступово почав знову спілкуватися з дівчатами: на роботі, у кав’ярні, на зустрічах з друзями. І з часом я зустрів, як я тоді думав, нормальну дівчину і ми почали зустрічатися. Після року стосунків розписалися.
Спочатку теж все було добре. Але моя друга дружина виявилася ледачою і зовсім не мала поняття про справжню сім’ю. На роботу вона йти не хотіла, практично кожен вечір вона збиралася з подружками в караоке. Дружина не хотіла наводити порядок в квартирі, ні готувати, ні прати. Ходити в карооке воліла не зі мною, тільки з подругами. Таке враження складалося, що вона просто хотіла з’їхати від батьків і не бути під чиїмось контролем.
Іноді я намагався з нею поговорити про те, що в сім’ї у кожного є свої обов’язки: у мене – заробляти гроші, у неї – стежити за порядком в будинку. Дружина постійно ображалася на ці розмови і могла по кілька днів зі мною не розмовляти. А я нічого особливого не просив. І через рік вона мовчки зібрала речі і пішла.
Я після цього зовсім віру втратив знайти свою другу половину. Мені так хотілося зустріти люблячу, чуйну і добру дівчину. Створити з нею сім’ю, тішитися діточками. Думаю, тепер нічого з цього всього не буде. Мені здається, що всі дівчата однакові, і жодна з них не здатна думати про міцну і люблячу сім’ю. Що ж сталося з вами, жінки? Куди ви всі поділися і чому нехтуєте своїм покликанням виконувати роль берегині домашнього вогнища?
Як знайти її, одну єдину?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
