Вийти заміж за іноземця – це завжди дещо відважний вчинок, оскільки потрібно залишити свій звичний і рідний світ та прижитися і навчитись бути щасливою у чужому. Для Галини шлях до щастя з коханим чоловіком-індійцем теж був нелегким. Але, подолавши всі перешкоди, вона має чудову сім’ю і виховує 2-річну донечку Аеліту.
СПОЧАТКУ ЗАКОХАЛАСЬ У КРАЇНУ
Любов до Індії у нашої героїні виникла відразу після першого побаченого фільму. Відтоді вона почала цікавитися культурою, історією, релігією і філософією Індії. Займалася у колективі індійського танцю в Тернополі. А у 1999 році у Галини з’явилася можливість побувати в омріяній країні – як турист, поїхала туди разом із 10-річним сином Захаром.
«Спершу ніби потрапила на іншу планету, – розповідає Галя. – Я навіть боялася вийти з готелю. Коли виглянула у вікно, то побачила тільки чоловіків в архаїчному одязі. Вранці на узбіччі вони мили і чистили великі казани. Поміж людьми вільно гуляли корови, собаки, проводили верблюдів. Це все було вперемішку з автівками, мотоциклами, велосипедами і рікшами. Усе шуміло, дзеленчало, ревло і сигналило… І тут, серед усього цього хаосу, раптом з’явилася жінка в сарі. Це було як поезія! А наступного вечора за вікном готелю залунала індійська весільна музика і ми з сином вийшли на вулицю подивитися. Пропав страх перед невідомим, взяла верх цікавість. Ми гуляли незнайомими вулицями, споглядали строкаті базари, незвичайної архітектури храми. Та найбільше приваблювали люди, їх поведінка і щирий інтерес до іноземців.
Щоб не дуже виділятися, я завжди одягалася по-індійськи: сарі чи сальвар-каміз (штани і блузка з шарфом). В азійських країнах треба бути обережною, щоб поглядом чи словом не дати приводу для людського осуду. Знання традицій, про які дізналася з індійської літератури, дуже допомогли мені. Бачачи, що ми поважаємо їхню культуру, вони й до нас почали ставитись відповідно, тож незабаром в мене з’явилося багато друзів».
ЗНАК ДОЛІ
Разом із сином Галина побувала в усіх куточках Делі. Згодом вирішили подивитися на відомий Тадж-Махал і поїхали до Агри. В цьому місті жінка познайомилася із одеситкою, яка вийшла заміж за індійця і жила там вже упродовж 11 років. «Дізнавшись про моє бажання навчатися танцям, — продовжує Галина, — вона і її чоловік вирішили допомогти мені і влаштували зустріч з представником індійського консульства з культурних зв’язків.
Під час зустрічі з цим чоловіком у мене раптом виникли неймовірні відчуття, хоча я цього не показала. Згодом у нас встановилися дружні стосунки. Сатья (так його звали) запросив мене в будинок своїх рідних, влаштовував екскурсії….
Я дуже чекала надзвичайно яскравого свята кольорів «холі», яке не раз бачила у фільмах і яке відзначають щовесни. Родина Сатьї «холі» не святкувала, але заради мене вирішили все-таки його влаштувати. А після «холі» Сатья освідчився мені в коханні і сказав, що чекав мене цілих 15 років, що я йому весь цей час снилася. Виявилося, що Сатья давно мріяв, щоб його дружина була з колишнього Радянського Союзу. Не раз собі задавав питання, за якими ознаками впізнає жінку своєї долі, і ось одного разу йому прийшла „згори” відповідь, що „вона буде, як діва Марія”. В той день, коли ми познайомилися, він побачив у мене на шиї медальйон з образом Богородиці і зрозумів, що це – віщий знак”.
МІЖ ДВОХ ВОГНІВ
Будучи вже розлученою з першим чоловіком, який пиячив, жінка тоді навіть не мріяла про другий шлюб, а тим паче – про чоловіка-індійця. Але…
– В душі кожної жінки виникає відчуття, що цей чоловік – саме для неї. Сатья – хороший сім’янин, не п’є, не курить. А це багато для мене значило, – каже Галина. – Але я навіть не здогадувалася, що його почуття настільки серйозні. Тиждень до мого від’їзду він майже нічого не їв, схуд і дуже хвилювався. Через півроку я повернулася в Індію, щоб навчатися танцям, а в мого майбутнього чоловіка розпочалася боротьба між традиційними поглядами батьків і його коханням до мене. Сатья належить до касти земіндарів – великих землевласників. Мати вважала себе нащадком панської кpові і не могла сприйняти жінку іншої нації і статусу. А в підкасті мого чоловіка заборонено шлюби з любові. Це досить дивно, адже в індійській культурі кохання оспівується, як вища духовна цінність. Але, виявляється, що в XVI столітті старійшини племені вирішили одружувати дітей зі своєї волі. І хто порушував «закон племені», того вδивали, а їх батьків виганяли з поселення. Якщо ж вони не йшли, бо мали маєтки і землі, то їх бойкотували. Такі явища існують досі.
Закінчивши трирічний курс навчання, Галина повернулася в Україну. Сатья ж вагався, що йому робити: задовольнити волю батьків чи довіритися своїм почуттям. Закохані листувалися через інтернет. Минуло 2 роки після від’їзду Галини з Індії, коли Сатья вирішив приїхати в Україну та одружитися з нею. Дуже боявся, щоб ніхто і нічого не стало йому на заваді. Україну він полюбив з першого погляду, але не переставав дивуватися, що закохані так вільно проявляють свої почуття одне до одного на вулиці чи в парку. Адже в Індії за таку поведінку можна відсидіти у тюpмі як за порушення громадського порядку. У деяких штатах заборонено триматися на вулиці за руки навіть дорослим братові і сестрі чи чоловікові і жінці.
КОХАННЯ МАЄ БУТИ ПЛІДНИМ
В Україні закоханим вдалося без перешкод офіційно одружитися. «Я повірила йому, оскільки побачила, що він вийшов за рамки традиції, знаючи, що сім’я може від нього відмовитися, – говорить Галина. – Через 2 місяці йому треба було повертатися на роботу, а я залишалася в Україні. У своїх листах він писав, що вперше в житті йому не хотілося повертатися додому. В Індії Сатьї довелось брати дозвіл на мій приїзд. Батьки були впевнені, що наш шлюб дійсний лише на папері, тож я не зможу приїхати в Індію, а вони згодом одружать сина за власною волею. Коли ж я приїхала, батьки протестували, але нічого вдіяти вже не могли. Решта родичів відмовилася слухати їх, приїжджали до нас на оглядини, благословляли і запрошували в гості. Його старша сестра з самого початку нам допомагала. Він купив двокімнатну квартиру і ми щасливо зажили удвох».
А потім у подружжя народилася донечка Аеліта. Вона – татова дочка, і найбільше його бажання, щоб вона в майбутньому вийшла заміж за коханого чоловіка. Справа в тому, що в Індії з народженням дівчинки батьки відразу починають збирати гроші на придане. Щоб дочка вийшла заміж, за неї треба дати чоловікові придане. Але це не завжди приносить щастя. Є випадки, коли чоловік до неї погано ставиться, не зважаючи навіть на велике придане.
Читайте також: Історія гуцульської Попелюшки: Наталя з Прикарпаття тепер мешкає неподалік Праги у власному чепурному маєтку
А в Україні у нашої героїні залишився дорослий син Захар, який раніше був постійно з нею. Розлука з ним є для неї важкою. Проте хлопець навчився не прив’язуватися до людей і ситуацій. «Захар завжди хотів, щоб я була щаслива, він знав все про вчинки свого батька і тому бажав, щоб другий чоловік любив мене, – з приємністю розповідає Галина. – Єдина людина, з якою я говорила годинами по телефону з Індії, це син. Задоволення не з дешевих, але я дуже сумую за ним і хвилююся. Цього року він закінчив комерційну академію. Сестричці він був радий. А повертаючись до наших з чоловіком почуттів, хочу сказати, що обох дивує те, що виросли в різних культурах, виховані в різних традиціях, а відчуваємо велике споріднення душ. Майже все вирішуємо разом. Маємо подібні захоплення, багато подорожуємо разом з донечкою. Як складатиметься життя далі – не знаю, але вдячна Богові за ці щасливі роки. Тепер знаю, що любов перемагає не лише у фільмах, а й у реальному житті, але за неї треба боротися».
За матеріалами – Українське слово, автор – Яніна ЧАЙКІВСЬКА.
Фото ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
