fbpx
Історії з життя
Через півроку — як грім серед ясного неба — приходить мій коханий, стає на коліна, просить його вибачити, каже, що кохає лише мене, і дарує букет моїх улюблених нарцисів. Одне моє слово — і він покине дружину й житимемо разом. Зізнаюся: дуже солодко мені було від тих слів

ВПЕРШЕ я полюбила у десятому класі. Думаю, що таке кохання дарується людині лише раз: найщиріше в світі почуття зовсім юної недосвідченої дівчини.

Коханий був старший за мене. Ідучи в армію, взяв слово, що чекатиму його. Ми писали один одному листи чи не щодня. Освідчувались, планували спільне життя. Коли весною він закінчив службу, ніхто в селі не сумнівався, що восени ми станемо на весільний рушник.

Улітку я почала готуватися до вступних іспитів до технікуму. З ранку до вечора сиділа над підручниками, ми рідко бачилися. Але жодної тривоги щодо цього я не відчувала. А дарма…

Ніколи не зітреться з пам’яті той вересневий день, коли коханий сказав, що в жовтні одружується з іншою. Мені забракло повітря, ноги стали ватяні, я ледве трималася, аби не впасти.

Рік я переживала: неймовірно сумувала, не могла їсти. Фахівці зрозуміти, що зі мною не могли. Та хіба є в медичному довіднику «синдром зради коханого»?

І все ж молодість бере своє. Потроху почала одужувати, поринула у навчання, почала ходити на танці, з’явилися залицяльники. А через півроку — як грім серед ясного неба — приходить мій коханий, стає на коліна, просить його вибачити, каже, що кохає лише мене, і дарує букет моїх улюблених нарцисів. Одне моє слово — і він покине дружину й житимемо разом.

Зізнаюся: дуже солодко мені було від тих слів. Відчувала, що кохаю його, незважаючи на зраду. Та знала, що у коханого три місяці тому народився синочок. Забрати батька від дитини було для мене неймовірним гріхом, бо сама виросла напівсиротою. Мабуть, Господь дав сил мені відповісти, що виходжу заміж за іншого. Коханий пішов, а я всю ніч дивилась на ніжні жовті квіточки і плакала…

А наступного дня дала згоду стати дружиною хлопця, який уже двічі просив моєї руки. Як і Галина А., вирішила: «Краще бути коханою, ніж самій кохати… Але я буду вірною, доброю дружиною».

Зіграли весілля. Пройшов рік, другий… З кожним днем чоловік ставав мені дедалі рідніший. Перед весіллям я йому розповіла про своє перше кохання. Чоловік сказав: «Ми ж не в пустелі жили. Ми любили, і нас любили…». Досі зберігаємо фотографії, на яких я — з першим коханням, він — зі своїми знайомими дівчатами. Ми любимо передивлятися світлини, згадувати молодість. Жодних ревнощів до минулого!

Та коли нашій донечці-первісточці було 10 місяців, прийшла біда у чоловіка виявили pозсіяний cклepoз. Сорок шість років ми разом боремося з цією недугою, останні 23 чоловік ледве ходить. Але бачили б ви, з якою гідністю він тримається, як мужньо вчиться жити у нових реаліях, коли хвороба «відвойовує» в нього нову частинку його. Думаю, що надає йому сил любов до мене, наших трьох дітей, а тепер уже й семи онуків.

Так, мені довелося навчитися всякої чоловічої роботи: тримати в руках сокиру, молоток, пилку, кельму. Я й косу поклепаю, й вікно засклю. Але все одно я завжди почуваю себе слабкою коханою жінкою поруч надійного чоловіка. У взаємоповазі, злагоді, відданості ми побудували міцну, щасливу, люблячу родину. А в мого першого кохання життя не склалося — так і не мав він гарної сім’ї. Одружувався, розлучався. Єдиного сина не зумів виховати порядною людиною. І батька, і сина вже забрав «зелений змій». До болю в серці шкода мені його, десь у глибині досі жевріє перше почуття… Але щодня дякую Богові, що знайшла і розпізнала, без кохання покохала того, хто зробив мене щасливою, став найкращим, найсамовідданішим батьком для моїх дітей.

За матеріалами – Вербиченька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – pixabay .

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!