День – це маленьке життя, і прожити його треба так, ніби ти маєш відійти у вічність зараз, а тобі зненацька подарували ще добу (Горький).
– Мені не надто таланило в коханні, – почала свою сповідь моя випадкова знайома.
Разом із нею ми випадково потрапили в одну чергу до каси. А так, як часто буває, що перед нею зачинили віконце і вивісили табличку обід, чекати залишалося ще годину.
– А ось тепер зненацька пощастило. Їду в гості до майбутніх свекра та свекрухи. Гріша (як зрозуміла я пізніше, так звали нареченого ) уже два дні там. Хоче, щоб усе було ідеально. А я побоююся, що не сподобаюся майбутнім свекрам, адже старша від Григорія 4 роки. Та думаю, це не головне. Після всього, що у нас було… Зацікавлена, кивала головою, а моя співрозмовниця почала свою розповідь.
– Нас з Грішою пoзнaйомила моя подруга. Знаєте, як там кажуть “пoбaчення на чотирьох”. Тільки, коли четвертого не знайшли, то вона подзвонила мені. Я відходила від чергового невдалого роману і чесно кажучи, зовсім не мала наміру зав’язувати нові стосунки. Та вирішила розвіятися. Вечір ми провели прекрасно. Правда уже після кіно, ми вирішили піти на прогулянку, дорогою вони пішли на диcкотеку. Григорій був настільки веселим, життєрадісним, кумедним, що я забувала з про все на світі. Здавалося, що час летить мов навіжений. Він так гарно цитував поезії, розповідав так захоплено про своє життя: друзів, навчання, вподобання, у нього було стільки планів, що з ним не можливо було сумувати. Той вечір пролетів так швидко…
А на другий день зателефонував. Це було зовсім неочікувано для мене. Я думала, провели гарно вечір і все: до побачення. Гриша так просив, щоб я погодилася на ще одну зустріч, що я після кількох хвилин вагань все ж погодилася. Ми пішли в кав’ярню. Він, як виявилося, ще вранці все спланував, і влаштував для нас романтичну вечерю. Я була у захваті.
А потім мене ніби хвилею цунамі накрило. Ці стосунки так стрімко розвивалися. Перший пoцiлунок, перша нiч, перший ранок. Через три місяці я зрозуміла, що закохана у нього по вуха. Боялася це показувати, адже я уже працювала, жила окремо від батьків, а він навчався на четвертому курсі. Яке у нас могло бути спільне майбутнє? Та й подруга сказала, що я занадто захопилася. Мовляв, нічого серйозного з того не вийде.
А Григорій у той же вечір запросив мене в ресторан і зробив запаморочливу пропозицію. Ні, не руки і серця. Там при свічках, подарував найрозкішніший букет моїх улюблених півоній і запропонував жити у разом. Я ніби божевільна погодилася. Нам же так добpе булo pазом. Він переїхав з гуртожитка у мою квартиру.
Тільки, коли я погоджувалася, то не врахувала одного, зустрічатися – це одне, жити разом – зовсім інше. Ні, мені було приємно турбуватися про нього: прати, прасувати, прибирати, готувати і тішити кавою у ліжко, але вся гострота відчуттів зникла. Мене це не хвилювало, бо він заспокоював словами кохання і клявся, що завжди буде поруч.
Нам було дoбре, життя увійшло у звичну колію, але я відчувала себе дуже щасливою, адже поряд був коханий. Ми жили у цивільному шлюбі і обох це влаштовувало. Та так минув рік, потім другий… Григорій закінчив університет, влаштувався на роботу. Я думала, що нарешті він зробить мені пропозицію, але її все не було і не було. Зрештою, я подумала, що варто ще зачекати, адже він занадто молодий. До того ж куди поспішати? Якщо ми маємо бути разом, то будемо. Штамп в паспорті не такий важливий. Ще через рік я мала у тому дедалі більші сумніви. А коли через півроку у подруги з’явився первісток, я подумала, що і сама хочу стати матір’ю. В той вечір я вперше завела мову про одруження та дітей. Гриша відмахнувся, мовляв, ще встигнемо і всівся дивитися футбол, ясно даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Такі розмови у нас тепер стали частими. Кожен раз, коли я говорила з подругою, бачила на вулиці жінок при надії чи просто дивилася серіал, де чергова Катя чи Дженіфер одягали весільну сукню. До того ж і подруга, і батьки почали все частіше питати, коли ми законно оформимо наші стосунки. Я відповідала гордо, що справжнє кохання не потребує ніяких штампів і офіціозу, а у душі дедалі частіше шкребли кішки.
Під час чергової розмови на цю тему і його байдужі відмовки, я дала волю сльозам у ванній, і раптом зрозуміла, що він не збирається одружуватися, що йому так зручно, адже він знайшов собі домогосподарку, що він не хоче дітей, а отже, я йому не потрібна. Я вийшла із ванни і сказала йому одне слово: “Забирайся.” Я чекала, що зараз він попросить вибачення, скаже, що кохає мене і все налагодиться, натомість він почав пакувати речі, а через півгодини за ним зачинилися двері.
Після цих подій, я жила, наче у кошмарному сні. Мені здавалося, що життя зупинилося. Ранок змінював вечір, а вечір змінював ранок.
Одного разу я проходила повз ту кав’ярню, де так часто ми любили бувати. Через вікно побачила свого коханого. Він про щось жваво говорив з молоденькою дівчиною. Я постояла кілька хвилин, а потім наче знавісніла кинулася додому. В голові крутилася лише одна думка, як швидко він найшов мені заміну. Ще через тиждень подзвонила моя подруга і розповіла, що мій коханий надумав одружитися. Сказала, що активно займається підготовкою до весілля. Для мене це був шoк. Я наче черепаха залізла у панцир і не хотіла з нього вилазити.
На роботі взяла відпустку за власний рахунок, майже ні з ким не спілкувалася. Якось вийшла за покупками і на вулиці зустріла Григорія. Він був у компанії тієї ж дівчини. Вона чмокнула його в щоку і побігла. Він залишився стояти посеред вулиці один. Я вирішила, що тікати безглуздо і пішла йому на зустріч. Коли він мене побачив почав посміхатися. Привітався. Запитав, як справи. Я відповіла, що все прекрасно і хотіла йти далі. Але він зупинив мене і запитав, зазираючи у самісіньке серце, чи не перестала я ще на нього ображатися….
От тут я не витримала. Виказала йому усе і на завершення побажала щасливого сімейного життя.
Григорій розсміявся. Засунув руку у кишеню і дістав маленьку оксамитову коробочку
– Ти вийдеш за мене заміж? Я мовчала. Нічого не розуміла.
– А як же та дівчина, з якою я тебе бачила?
Вона займається організацією нашого весілля. Це мав бути сюрприз.
То ти ще хочеш бути моєю дружиною? Звісно, я відповіла “так”. Ось тепер їду знайомитися з майбутніми родичами. Через кілька хвилин оголосили прибуття потяга моєї співрозмовниці. І вона, весело помахавши рукою, поспішила зайти у вагон. Помчалася на зустріч своєму щастю. Чомусь навіть сумніву не виникло, що у неї все буде добре.
Автор – Анжела ДЗИЦЮК.
За матеріалами – “Є”.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
