Чергова сцена сталась на очах його матері, от тільки Рома її не бачив. Свекруха моя аж на обличчі змінилась, я її ніколи ще такою не бачила. Чекала від неї чого завгодно, але не ось такої реакції.
Я заміжня уже вісім років як. Із чоловіком живемо не погано, я б сказала. Маємо свою окрему квартиру, звісно ще років двадцять за неї платитимемо, але ж все одно своя. Діток у нас двоє, я поки в декреті.
Фактичним єдиним годувальником є мій чоловік. Працює він важко, але й зарплатня хороша тут нічого казати. Вистачає нам на життя і на оплату банку. Жалітись, ніби немає на що, якби не ті сцени, що він мені почав влаштовувати останнім часом.
У нас двійня. Хлопчики неймовірно активні, за ними бігати і бігати. Нині їм по півтора року і мені здається, що десь у них є батарейки запасні, бо пояснити таку активність по іншому неможливо.
Я зізнаюсь чесно – не встигаю за ними, не те щоб у квартирі прибрати, чи посуд помити. Їсти готую, бо ж і сама так просто ляжу і чоловік мій фізично важко працює.
І от це моєму Ромі дуже не подобається. Відколи діти з’явились він мене постійно зі своєю мамою порівнює. Мовляв, вона все встигала із двома дітьми. Хоч в селі жила, а скрізь був порядок і всі наг7одовані і ні порошинки навіть на проти сонця не літало.
Мені було прикро таке чути, але в одному я згідна була із ним – у свекрцхи й справді дім музей. Мені здається, що там, пил ще на вході в хату розвертається і вилітає.
Того дня у Роми були іменини і свекруха приїхала під вечір. аби його привітати. Я ледь рухалась за цілий день, тож вона мене спати вклала а сама з мали сиділа. Ромці двері я відчиняла і вже з порогу почула:
— А що це таке? У мене день народження а в хаті безлад. Не розумію, як так? Ну чого моя мама із двома дітьми могла й корову тримати, а ти виглядаєш так, ніби розвантажувала вагони. А моя мама і нафарбована була і зачесана.
Саме ці слова і почула свекруха яка саме із кімнати від малих вийшла. Аж в обличчі змінилась. Я чекала будь-якої реакції тільки не такої.
Вона мене під лікоть і в кімнату до дітей, останнє що я бачила як вона руки в боки брала і трішки вперед зігнулась. Добре, що я двері зачинила, а то, напевне, знесло б їх із петель.
— Ромка, – останні лагідні слова що я в тій розмові почула. – Я тебе люблю, звісно і з іменинами вітаю, але послухай маму, хлопче і гарненько так послухай.
Виявилось що ніяких порядків не було, вірніш були, але наводили їх діти в хаті бо вона із татом на роботі цілими днями була. І тато їй допомагав і мами з обох сторін. І може Ромка погано запам’ятав, але й він посуд вміє мити і віник знає із якого кінця до рук брати. А якщо хоче порядків, то повинен стати і мені допомагати, або найняв помічницю.
З того часу, мов пошепотіло. Мій Рома справді врапт почав мені допомагати і більше з мамою своєю не порівнював. на вихідні не на риболовлю, а на прогулянку з малими, а я роблю генеральне прибирання.
Знаєте, й мені легше і спокійніше якось. Хочеться і в дзеркало поглянути і щось краще одягнути. навіть посміхатись почала. Виявляється, як все разом робити, то воно й лад буде і порядок.
А свекрусі я довіку дякуватиму. Дай боже кожній невістці таку.
Рита В.
02,05,2023
Головна картинка ілюстративна.