Знайомтеся, наша перша героїня – Ольга Мосежна. Такою її знають лише в Україні, у США вона – Olha Martinez. Дівчина народилась у Чорткові. В одному із вишів Кропивницького вивчала видавничу справу. Ще з дитинства вона мріяла побачити Америку та відчути ритм цієї країни на собі. І хоча не завжди життя підкидало “щасливі квитки”, Ольга все одно знайшла свій американський куточок, де відчуває себе щасливою зараз, пише видання “Безкордонів”.
Про те, як українка із маленького міста опинилась у Сан-Дієго та здійснила свою американську мрію, розповість Olha Martinez (далі пряма мова):
“Мрія подорожувати у мене була завжди. Особливо вабила Америка. Я хотіла дізнатися, чому США вважають країною можливостей. Влітку після закінчення другого курсу моє бажання здійснилось – я полетіла на інший куточок світу, де чотири місяці жила на Лонг-Айленді. Чесно кажучи, була шoкована, Америка мені не сподобалася взагалі! Мої очікування “як у фільмах” не виправдалися. Сам по собі острів дуже тихий, сюди приїжджають відпочити після галасливого Нью-Йорка. Мабуть, тому і ритм Америки не вдалося підхопити. Я не могла дочекатися повернення в Україну.
Під час навчання на третьому курсі я розуміла, що потрібно спробувати поїхати в інше місто Америки. Для самопереконання, що мені “того всього” не потрібно. За програмою “Work and Travel” я потрапила у штат Нью-Джерсі у провінцію Вілдвуд, де планувала залишитися чотири місяці. І яким же було моє здивування, коли відчула, на скільки там добре. У Вілвуді зустріла студентів із майже кожної країни світу, які, як і я, приїхали на літо. Саме тут прийшло усвідомлення того, що важливо не саме місце, де перебуваєш, як його оточення.
Під час цієї поїздки виникло бажання залишитись у США і спробувати пожити.
Коли мені було 19 років, я переїхала до Нью-Йорка. Це був найтяжчий період мого життя в Америці. Це був час, коли потрібно було прощатись із дитинством і починати самостійно будувати доросле життя. Особисто для мене Нью-Йорк не просте місто. Воно поєднує у собі стреси, шум, мільйони людей, роботу і надзвичайний холод. Так, уявіть, тут холодніше, ніж в Україні!
Після переїзду до США я ходила до школи у Брукліні 5 днів на тиждень, щоб покращити англійську мову. Після навчання одразу ж їхала на роботу. Я працювала по 8 годин (до 10 вечора) шість днів на тиждень. Мій організм був на стільки втомлений, що вдома мені вистачало сил тільки на сон. На той час у мене не було часу та енергії заводити друзів, дивитися фільми чи просто гуляти Нью-Йорком.
Коли минув рік після переїзду, я зрозуміла, що це не моє життя. Повертатися в Україну собі не дозволяла. Адже ще нічого не досягла в Америці, а програвати я не люблю.
На скільки банально це не було б, але у виборі іншого життя (точніше міста) мені допоміг Google. Я вбuла у пошук “Яке місто у США є найтеплішим і найкрасивішим?”, і отримала відповідь: “Сан-Дієго, Каліфорнія”.
Також я розпитувала місцевих чи справді це місто одне із кращих в Америці. Майже всі казали: “Так, але ми просто не наважилися б залишити свої справи у місті та переїхати в інший кінець країни”. І тут я вирішила: квиток в один кінець на це літо і я лечу, адже Google та люди рекомендують!
Саме у Сан-Дієго моє американське життя набуло сенсу. Найпершою думкою, коли я вийшла з аеропорту, – райське місце.
Я вступила до місцевого коледжу, де вивчала мультимедіа. А згодом мене запросили на роботу – допомагати вступникам освоїтися, проводити тури, вирішувати їхні проблеми та відповідати на їх запитання.
Оскільки я з дитинства люблю танцювати, у Сан-Дієго записалася на класи із сальси, самби та бачати. Зараз залишила їх. Першого ж дня познайомилась (як виявилося пізніше) з моїм майбутнім чоловіком – Ентоні. У вересні минулого року ми одружились. А вже цього літа везу його на свою Батьківщину. Адже дуже хочу, щоб він зрозумів і побачив на власні очі те, про що я майже щодня розповідаю йому. Зараз він думає, що я жила у раю (ха-ха ).
Хочу сказати: я вибрала долю собі сама. Україну дуже люблю. Там легко та спокійно. В Америці не так. Тут всього треба добиватися, “бігти” по життю, а не йти. Важко. Але, коли знаходиш друзів, кохання, місто, все стає на свої місця. Сьогодні кордони не здаються мені такими нереальними бар’єрами.
Для щастя що потрібно? Сім’я та оточення. Країна, для мене, – це лише місце на карті. І мені не соромно за те, звідки приїхала і де живу зараз. Хтозна, в які місця життя може мене занести.
Мене тішить, що мама прилітає до мене щороку. Рідні та друзі з України теж гостюють у нас дома.
Стиль життя у Сан-Дієго
Сан Дієго розташоване у південній Каліфорнії, на кордоні з Мексикою. Це місто сонця та пляжів. У нас немає справжньої зими, навіть, дощі – рідкість.
Тут живуть люди з усього світу, але найбільше з Мексики. Українців, у порівнянні з Нью-Йорком, тут небагато. Проблемою Сан-Дієго є постійні затори. Адже, як для такого міста, тут надмірна кількість машин на дорогах. Майже всі приїжджають у теплі краї, тому кругообіг “машини-люди” – вічний. Взагалі, мешканці Сан-Дієго – унікальні та різні. Вічне літо робить їх теплими та добрими.
Їжа тут з усього світу. До прикладу, у нас в Україні готують із сіллю та перцем. А у Сан-Дієго – із неймовірною кількістю спецій, соусів та маринадів. За час життя тут мій смак дуже змінився. На початку я не могла, навіть, вкусити гостру чіпсу. А зараз спокійно їм таку мексиканську їжу, аж піт з’являється на чолі. Я люблю мексиканські “carne asada tacos”, індійське “curry”, грецькі “gyro”, корейське “BBQ”, аргентинські “cannelloni”. Оскільки у місті живе багато людей із різних країн і ми знаходимося на кордоні з Мексикою, вибір страв дозволяє пробувати щось нове хоч щодня”.
Автор – Летиція Курята.
