fbpx
Без категорії
– Чого репетуєш? Добре тобі, кого захотіла, того до себе й привела, а у мене – чоловік, діти. Не затримуй, бо мене там у кінці вулиці чекають. Хочеш, заплачу за ці планки?

Сусіди недолюблювали Олену. Віталися з нею крізь зуби, розпускали різноманітні плітки про неіснуючих кавалерів та коханців, плескали язиками, що ледача, неохайна й таке інше… Молодиця ніяк не могла зрозуміти причину неприязні, намагаючись якось подружитися із тими, хто проживає поряд, але її старання не давали потрібного результату. Лише кум Василь міг вислухати та дати пораду. Він добре знав її покійного чоловіка, тому приходив до самотньої жінки, щоб допомогти по хазяйству. Олена, ставлячи на стіл каву, жалілася:

– Мене чомусь вважають легковажною, приписують фантастичні любoвні пригоди, мабуть, продам хату та виїду із села!

Той покрутив пальцем біля голови:

– Із глузду з’їхала? Отакого дворища хочеш позбутися? Плюнь на них, казяться, бо кожна із молодиць думає, що ти така, як і вони! Скільки б ти не била себе у гpуди і не розповідала, що ведеш порядний спосіб життя.

– Що маєш на увазі?

– А ти думаєш, хто тобі постійно топче городину? А чому ото штахет у паркані поламаний? Запитай у своїх порядних сусідок, а краще прослідкуй.

Молодиці було шкода потолоченої городини, тому того ж вечора й улаштувала засідку у бур’яні, тримаючи у руках бабин ціпок:

– Так відмастикую злодюгу, що мало не буде. О, здається, хтось бреде… Катерино, ти?

– Чого горлаєш? Чи тобі полегшає, коли у селі дізнаються, що на побачення по городу бігаю? Подумаєш, кілька помідорів поламала. Завтра принесу тобі банку олії та свіженького молока. Лади?

Спантеличена Олена присіла у дворі на лавку:

– Здається, хтось штахет відхиляє. Зараз дізнаюся, хто використовує мій двір як прохідний. Любка?

– Чого репетуєш? Добре тобі, кого захотіла, того до себе й привела, а у мене – чоловік, діти… Не затримуй, бо мене там у кінці вулиці чекають. Хочеш, заплачу за ці планки?

Дівчата не брехали. Катерина принесла те, що обіцяла, ще й власноруч посадила кілька десятків помідорів на Олениній грядці. Любчин чоловік  прибив нові штахетини та допоміг пофарбувати ворота.

Завершуючи роботу, шепнув на вушко Олені:

– А чому ж це твої парубки не лагодять те, що поламали, чи вони лише до женихання охочі? Може, хоч у щічку поцілуєш за роботу?

Олена окинула зневажливим поглядом Любчиного чоловіка. Аж здригнулася, коли уявила, що оцей неголений, немитий дядько, від якого тхне самoгоном та махоркою, має намір торкнутися її гyб. Мало не знyдило, ледве видавила із себе:

– Іди звідси з Богом!

Увечері, сидячи на лавці, де збиралися сусіди, Любчин чоловік розповів про свій візит до Олени:

– У домі – безлад, а вона вимальовується перед дзеркалом. Одягла кофтину із отакенним викотом, налила по бокалу винa й умовляла залишитися, ледве вирвався. Одним словом – пpофура!

За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.