fbpx
Історії з життя
Чого тільки Володимир не наговорив дівчині, аби закохати її в себе: і що дружина в нього помeрла, і що все життя він чекав на неї, і що вони обов’язково одружаться. А за 2 місяці тікав від дівчини, залишивши її з дитиною та навіть без свого номеру телефону

Це небо, ці сосни…Ніби напоєне озоном повітря. Сім років минуло відтоді, коли Володимир був тут востаннє. А ніби вчора.

За матеріалами – Наш День.

Так само шумить гірський водоспад і пахне медом прив’яла трава. Гаразд, він ще устигне вдосталь намилуватися краєвидами, надихатися цiлющим повітрям – попереду уся відпустка. Усе-таки добре, що взяв путівку в цей санаторій. Тут тихо, спокійно. Як сказав лікaр, для його невів якраз дуже корисно.

При згадці про лікaря Володимир поморщився. Чоловік у білому халаті асоціювався з його невдачами у бізнесі, в особистому житті. Не щастило на роботі, розлучився з дружиною. Це ж треба, він завжди при найменшій суперечці погрожував дружині, що піде від неї. А вона взяла і залишила його. Без попередження, зненацька. Жінка, яку Володимир вважав беззахисною і нікому, крім нього, особливо не потрібною.

Ні, так не годиться. Він приїхав сюди не для того, щоб думати про неприємне. Он подвір’ям прогулюється струнка блондинка. Чому б не познайомитися з нею?

Блондинка виявилася викладачем англійської мови. У Карпати приїхала з сином – лікaрі приписали гірське повітря. Он її хлопчик, грається з малятами на дитячому майданчику. Володимир підхопив тему розмови: о, він її розуміє, бо і сам любить дітей.

– То це ваша донечка? Он та білявочка? – блондинка показувала Володимиру на дівча, яке невгамовно стрибало на одній ніжці.

– Що ви… Я приїхав у санаторій один. І взагалі…

– Не віднікуйтесь. Чоловіки усі приїжджають одні. А виявляється, насправді, не тільки з дітьми, а й дружинами. А здогадатися, ще це ваша донечка, неважко. Ви з нею схожі, мов дві краплі води. Очі, носик і навіть підборіддя з ямкою. Обманювати негарно, – грайливо засміялася блондинка.

Він теж засміявся у відповідь, сказав щось жартівливе, мовляв, з жінками не сперечаються. А погляд і собі вихоплював з-поміж дітей дівчинку, яку тільки-що назвали його донькою. Справді, ті ж самі непокірні кучері, як колись у нього в дитинстві. Ті ж сині очі і родимка на лівій щоці. Буває ж таке у природі…

Чомусь думав про дівчинку і на тенісному корті, і ввечері, коли запросив блондинку у бар. Не міг дочекатися ранку, коли замайорить на подвір’ї білява голівка.

Дівчинка з’явилася, але не одна. Мабуть, з мамою, бо жінка ішла з нею за руку. У Володимира тьохнуло і завмepло сеpце. Сумнівів не було: Олеся…Чорноока красуня, що за одну-єдину мить колись полонила його душу. Здається, тільки цю жінку він і кохав по-справжньому.

Вони познайомилися сім років тому. У цьому ж санаторії. Олеся, тоді ще студентка, сподобалась йому одразу. Чого тільки Володимир не наговорив їй, аби прихилити дівоче сеpце. Що живе сам, бо дружина помepла. Що тільки й мріяв зустріти ось таку дівчину, схожу на лісову мавку. Що це – кохання з першого погляду і вони обов’язково одружаться.

У них було довгих три тижні. Коли ночі пахнуть любистком, а щастя здається безкінечним і таким солодким.

Він проводив Олесю до її поїзда, обіцяв приїхати. Врешті, Володимир дотримав слова – ще кілька разів їздив у відрядження в Олесине місто . Аж поки дівчина не зізналася, що чекає дитину.

Володимир втішав її, мовляв, усе буде добре. Ось поїде, залагодить деякі справи і тоді забере Олесю до себе.

Але більше ні у відрядження, ні спеціально туди, де жила Олеся, Володимир не їздив.

Тим, що дівчина розшукає його сама, не хвилювався: Олеся не знала ні його адреси, ні навіть телефону.

І ось ця зустріч. А він ще тішився, що поїхав знову у той самий санаторій. А, може, це дарунок долі? Тепер, коли він справді сам. Дружина перебралася до сина, а він – мов відрізана гілка.

Купив пляшку шампанського, цукерки. Запросить Олесю з дівчинкою до себе у кімнату. Зізнається у всьому, вона йому простить. І їм буде добре утрьох. Врешті, чого відтягувати? Принаймні, на легкий флірт він може розраховувати.

Знайшов Олесю з донькою у басейні. Зовсім не змінилася: те ж розкішне волосся, ніжне, ледь засмагле тіло..

– Олесю…

Дивилася на нього здивовано і незрозуміло. Ніби бачила вперше.

– Мамо, хто це? – смикнула дівчинка Олесю за руку.

– Не знаю, – відповіла так, наче він був якимось привидом. І вже до Володимира:

– Хіба ми зустрічалися? Мабуть, ви помилилися. Чи вашу кохану звали Олеся, а вона була схожа на мене? Жартую. І бажаю гарного відпочинку. А нас уже чекають. Пливімо до тата, доню.

До басейну прямував молодий симпатичний чоловік. Підхопив на руки дівчинку, пригорнув Олесю. Усі троє попрямували у теплінь сонця і лісу. Володимиру згадалася його остання, та давня поїздка в Олесине місто. Точніше те, як він уже їхав, втікав від Олесі. Вона проводила його. Володимир знав: дівчина дивиться йому услід. Хоче, щоб він озирнувся. Не зробив цього, спaлював усі мости…

Читайте також:“Я буду чекати тебе!” – гукнув на прощання коханий. А сеpце шепотіло їй, що ця розлука – назавжди. І не обмануло: наступна зустріч була на клaдовищі

Щаслива трійця зникла за поворотом. Тільки вітер шумів у верхівках ялин і старезних сосен, несучи звістку про близьку грозу. Володимирові чомусь уперше здалося, що не таке вже й цiлюще те гірське повітря.

Зіна КУШНІРУК.