Чоловік аж осип, так горланив у трубку. Він давно кликав мене додому, а останні події лиш переконали його у власній правоті. Головою я прекрасно розумію, що він таки правий і що я повинна їхати. Однак, зважаючи на перспективи бачу, що нічого хорошого тоді мою маму не чекає.
Нас у батьків двоє дітей. Ми із братом двійнята, але різні настільки, наскільки то узагалі можливо. Я завжди була спокійною і поміркованою, а от мій брат – буря.
За ним росли верби золоті ще в дитинстві, а коли старший став, то ми за голову брались, бо мали стільки від нього прикрощів і неприємностей, що нікому й не побажаєш. Свого часу він оженився. Так згодом покинув дружину із дитиною у домі батьків і повіявся світом.
Довгі роки про себе брат не давав знати. Ми дуже хвилювались, навіть розшукували його, братова аж сива стала. Він приїде одного дня як ні в чому не бувало. Прибув не сам, а з новою нареченою. Сцена була не надто гарною: його дружина волає, тато не мовчить, мама вхлипалась,. а мій племінник нічого не розуміє і тулиться до батька,. який не в захваті від того, що його родина і досі живе у його батьків.
Того дня тато виставив мого братика з дому, сказав, що той не його син і що соромно що брат виріс саме таким. Відтоді, він лиш на свята давав про себе знати, а далі – все.
Я повідомила брата про те, що тата не стало, але йому було все одно. Так само він відреагував і на те, що занедужала мама. Я сама все оплачувала і доглядала маму.
Рік тому мамі стало гірше. Я не могла забрати її у нашу із чоловіком квартиру, адже в одній кімнаті і так четверо нас було. Довелось наймати людину і самій жити на два доми, бо якою б доглядальниця не була хорошою,. а присутність рідної людини необхідна.
А місяць тому мій брат із речами повернувся у батьківську хату. Віявся він світами, перекоти полем туди сюди, а у 45 лишився біля корита тріснутого. Не мав де жити, та й на що. отож і приїхав до мами під крило.
Та такий він добрий, та такий уважний уже. Такий спокійний, виважений і усвідомлений, що я й не повірила, що то брат мій. Коло мами так і в’ється, навіть, на роботу влаштувався. А мама квітне і пахне, бо якби там не було, а вона його мама і тим все сказано.
Почала мені мама все частіше казати, що напевне її хата буде брату моєму. Ну а як? Він же нічого не має у цім світі, а власний куточок мама йому забезпечити повинна:
— Тобі добре, ти за руками – каже мені. – А от у нього доля не склалась, куди піде? Під тин?
Чоловік кличе мене додому. Він бачив і знає все, що відбувається, для нього мамині слова як червона ганчірка. Він проти, аби я хоч на день довше затримувалась в селі.
А я не знаю, як і бути. Бачу добре до чого воно йде і хочу вберегти маму від дурниць. На брата залишати її мені просто лячно.
Як же мені вчинити у цій ситуації?
