“Вийшла заміж за коханого, два роки жили чудово. Була романтика, приходили з роботи і разом на кухні готували, спілкувалися. Жили в квартирі моєї бабусі, житло в спадок дісталася. Машина у нас теж була, чоловік купив до шлюбу. Ніяких фінансових розбіжностей , та й проблем теж. Раділа, чоловік майже всю зарплату віддавав мені і у нас був спільний бюджет. Але перші дзвіночки все ж були.
Чоловік віддавав всю зарплату, але при цьому вимагав нормальної їжі з хороших продуктів, вечеря без м’яса – це не вечеря, на машину видай грошей: запчастини, страховка, бензин. Та й одягнутися треба, куртка потрібна якісна, він же заробляє! На відпустку відкласти. Поступово романтика зникла, почався побут. І ось уже не до спільних вечерь, він то до друзів, то до батьків заїхав…
Стала помічати, що в “дозаміжні часи” купувала собі набагато більше в плані одягу, косметики, дозволяла і походи в салон краси зрідка. А тут… Трачу всю його зарплату, ще й свою на загальні, так би мовити, потреби! А загальні – це дорога їжа, м’ясо, запчастини, одяг чоловікові. До того ж нині все подорожчало, а зарплата залишилася така ж. Сказала про це, але мені у відповідь чоловік сказав, що треба вміти витрачати з розумом або заробляти мені побільше.
Компліменти змінилися, стала чути на свою адресу, що і господиня я не дуже, то гостей не так прийняла, то м’ясо не того прожарювання. При цьому вся допомога по дому повільно зійшла нанівець.
І ось в один з таких докорів я йому відповіла, що непогано було б допомагати по дому, я ж теж працюю! Це у нас дітей немає, так я справляюся, а що буде, як малюк появиться?
Ну і отримала у відповідь, що зарплата у мене на 8 тисяч менша, у нього 17, у мене 9, повинна б “доопрацювати” по дому. Мене це обурило, кинула йому в обличчя його картку зарплатну і сказала, що починаємо експеримент: ось моя поличка в холодильнику, а ось – його. Готує кожен сам, закуповуємо продукти самостійно. Квартплата навпіл, на машині я не їжджу, поїду на маршрутці, як раніше.
В глибині душі розуміла, моя пропозиція з роздільними полками в холодильнику – це початок кінця. Сподівалася, що чоловік зрозуміє, як все дорого, скільки я витрачаю зусиль на підготовку вечерь і закупівлю продуктів після роботи. Вірила, що любов, переможе. На жаль. Чоловік бурчав, дорікав, злився, що “інші жінки все встигають”. Так, я забіжу куплю собі йогурт на вечерю, а він тягне стейк або йде в кафе. Приходить з кафе і по каструлях – все одно голодний. Нишком сміялася, але сміх був поганий.
Забігаючи вперед, скажу, що роздільні полки в холодильнику скінчилися розлученням. Він поїхав на своїй машині назад жити до батьків, а я залишилася в бабусиній квартирі. Чи шкодую я? Ні. Сумно? Так”.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
