Дружина чоловікового брата, якого, між іншим, не стало кілька років тому, не викликає у мене ні краплі співчуття. Особливо зараз, коли вона продовжує тягнути гроші з нашої родини, прикриваючись безпорадністю.
Чоловік теж не кращий. Вже п’ять років минуло з того моменту, а він досі продовжує носитися з його дружиною, як писаною торбою.
Я розумію, що там росте його племінник, але треба ж усвідомлювати, що крім племінника та вдови брата є ще й власна родина.
Але чоловік посунув нас із донькою на другий план. Насамперед він думає про Валю та її дитину. Ну а як ще може бути? Вона ж така нещасна та безпорадна.
Коли не стало старшого брата, чоловік кинувся допомагати його сім’ї. Я тоді нічого проти не мала Так, велике горе, плюс Валя залишилася одна з однорічною дитиною на руках. Тут без допомоги пропадеш.
Тому я спокійно спостерігала, як чоловік віддавав Валі величенькі суми грошей, їздив крани ремонтувати, розетки, розбиратися з галасливими сусідами і всякі подібні речі.
Два роки ми, можна сказати, забезпечували Вальку з малим. Вона сиділа в декреті, хоча могла віддати дитину до садка і вийти на роботу.
– Сину й так важко, батька втратив, не хочу для нього зайвих емоційних навантажень, – схлипувала Валя і чоловік вівся на це.
Хлопчикові був рік, коли батька не стало. Який особливий стрес там у нього був, що він за рік не зміг від нього оговтатися? Звучить жорстко? Але це свята правда.
Діти на рік якось не схильні до переживань усвідомлених і спокійно собі ростуть. Від того, що його віддали б у садок, дуже гірше йому не стало, то я точно знаю.
Наша донька пішла в садок у півтора роки і нічого страшного не сталося. Так, вередувала, але все одно ходила, бо нам треба було заробляти гроші.
А Валі не треба було. Ми ж її повністю забезпечували. І продукти купували, і за квартиру платили, і на різні потреби давали.
Робив це все чоловік, звичайно, але бюджет у нас спільний, тож і я теж у цьому брала участь. Умовляла я себе, що ось вийде Валя з декрету і полегшає.
Дочекалася. Валя з декрету вийшла, а потік грошенят не припинив витікати з нашої кишені. Валя постійно сиділа на лікарняних..
Ледь у дитини з носика потече – вона біжить виписувати лікарняний, ну і сидить по максимуму. І так раз у раз, хоча жодної об’єктивної причини для цього зазвичай немає.
Її вже за півроку роботи наполегливо просили написати заяву за власним бажанням, бо такий працівник нікому не потрібен.
Валя з радістю це зробила і сіла вдома, плачучись всім навколо, як важко самотній матері малюка в цьому світі.
Мій чоловік знайшов їй роботу через знайомих, але продовжував забезпечувати, бо Валі вічно не вистачало. Вона вигадувала щирі історії, які траплялися з нею частіше, ніж з героїнею серіалу.
Я перестала бути феєчкою, тому чоловікові сказала прямо – розплющ очі, тебе просто використовують як гаманець. Якщо ти перестанеш допомагати, то Валя й сама розбереться.
Але поки вона бачить можливість їхати на шиї у чоловіка, вона й їхатиме. А навіщо їй зайвий клопіт? Поплакалася – дали грошей. Чого б так не жити?
Тільки ці гроші беруться з моєї кишені. Це гроші, які я не можу витратити на нашу сім’ю, на свою дитину. І це мене не влаштовує.
Я не наймалася годувати Валю та її дитину до пенсії. Допомогли ми їй і так добре, тому мене сумління гризти не буде точно.
Чоловікові я сказала, що якщо він не припинить витрачати всю свою зарплату на чужу жінку та її дитину, то я подам на розлучення, тоді просто чоловік буде зобов’язаний платити із зарплати гроші і нашій дитині.
Він розсердився, каже, що я не розумію, як важко Валі і в нього немає іншого вибору, таки вдова брата.
Чоловік більше зайнятий долею іншої жінки та її дитини, а ми з донькою йдемо за залишковим принципом. То з ким у нього сім’я?
