Ні, я любила Миколу колись, але з роками він дуже змінився і не в останню чергу через свою роботу.
Останні десять років Микола став великим бізнесменом і для мене стали непрості часи – я мала йому готувати одяг на роботу, нагадувати за графік і частувати величезну кількість його друзів та партнерів.
Справа в тому, що Миколи любив похвалитися нашим заміським будиночком, це й справді було райське місце і я мріяла, що тут і зустріну старість, питиму чай на веранді і читатиму якусь цікаву книгу.
Але Микола перетворив моє гніздечко практично в готель, де я мала готувати частування, прибирати кімнати, бігати на кожну вимогу з водою чи розсолом.
– Смачні огірочки, – хвалився Микола перед гостями, то моя Марійка солить за бабусиним рецептом. Ніде ви таких не знайдете!
І м’ясо я маринувала та рибу запікала, чистила, різала, перевертала, пекла і варила кожних вихідних!
Коли я казала чоловікові, що замовити їжу, то він аж обурювався:
– Такі люди прийдуть, а я їх буду фаст-фудом частувати? Ти знаєш, що вже всі говорять про мою дачу, як про кусочок раю? Та я тут не один контракт підписав! Ти мені бодай в цьому маєш допомогти, бо що ти в наш бюджет приносиш? Я для вас стараюся, жили рву, а тобі важко каву гостям приготувати?
Я важко зітхала і йшла на зміну. Чоловік й справді забезпечував нашу родину, адже я працювала в школі вчителем, а, коли почався оцей «злет» Миколи, то він наполіг аби я звільнилася і присвятила себе дому.
Діти якраз поступали, як такої роботи й не було і я навіть була зраділа такому відпочинку – в мене був час на себе, думала, що й чоловік теж зрозуміє, що ми нарешті одні і може бути наша друга молодість.
Але замість другої молодості я дуже швидко опинилася в ролі господині готелю, де була й за повара, й за офіціанта і за покоївку.
З роками це мені настільки набридло, що я мріяла про той час, коли ми жили в його матері і у нас був маленький Віталик. Свекруха була вічно мною незадоволена, але пекла такі смачні пиріжки з картоплею, що аж дотепер слинка тече. Тоді було все так просто: ми у мами, хоч і чужої, про нас піклуються, а посваряться і перестануть. Чому так хотілося мати свій куток, для чого мені було та самостійність в двадцять п’ять?
А тепер я самостійна і то вже повністю і слава Богу, що Микола собі когось знайшов, бо й далі це все тягнути я вже не мала сили, а говорити, що мені важко – було марно, він говорив зі мною, як з працівником, який чомусь захотів покинути таку гарну роботу.
Ні, я помічала між рейдами на кухню чи до мангала, що чоловік обіймає якусь співробітницю, але мені було головне не спалити страву, а не те, де його руки.
І ось довгожданий день звільнення! Чоловік сказав, що лишає мені квартиру, а дачу забирає собі.
– Знаю, що ти її дуже любила, але малій дитині потрібне буде свіже повітря.., – вибачався він.
Я аж затряслася, самі знаєте від чого, а Микола подумав, що від жалю:
– Я буду тобі виплачувати щомісячно пристойну суму, ти не переживай. Ми ж з тобою життя прожили. Не можу я з тобою так вчинити…
Ага, не можеш… Сподіваюся молода дружина так само вправно танцюватиме під твою дудку, хоча…
Як тільки всі папери були підписані, я гайнула на курорт до теплого моря, про яке стільки часу мріяла. П’ю каву і милуюся заходом сонця, нарешті я в мирі з собою!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота