fbpx
Історії з життя
Чоловік хропе немилосердно, але йти щось робити із цим відмовляється

Мій чоловік рідко буває вдома, слава богу, бо інакше я б давно подала на розлучення – спати біля нього просто неможливо. Він так хропе, що чути в іншу кімнату. А у нас двокімнатна квартира, в іншій кімнаті діти. Я намагаюся заснути першою, але все одно його храп я чую і вже до ранку настільки рознервована, що заснути не можу.

І просила, і молила – без толку, лише сміється. Якісь аргументи, статті – все на сміх «Ти моя професорка» і все. Останні роки він поправився і ще й дозволяє собі з друзями «відпочивати», тому кожен його приїзд додому – це жодної краплини радості. Я вже йому кажу, що якщо він нічого не планує міняти, то я не бачу іншого виходу аби роз’їхатися, а він мені каже:

– Ти в моїй квартирі, тому я з неї їхати нікуди не планую.

Далі стандартна моя реакція і вже ми один до одного не говоримо, але це не заважає йому голосно хропіти. Чи варто казати, що я не маю ніякого серця до нього? Я не маю бажання йому щось смачне приготувати, сказати лагідне слово, посміхнутися. Ні, я ледве плетуся на роботу, там знову відбуваю своє, далі додому щось примітивне приготувала і швиденько заснути аби хоч декілька годин поспати.

Ми в шлюбі 15 років, а таке враження, що я відбуваю якесь покарання.

Кума радить пожити в батьків, але там теж своя специфіка, бо ще на день-два вони нас потерплять, а далі буде те саме – в тісній панельці кожен день радості нікому не буде. Знімати квартиру – ви ціни бачили? В мене ціла зарплатня піде на одну квартиру, а ще треба щось і їсти та пити.

А так, як його нема – то я цілком щаслива жінка, і весела, і комунікабельна… То так банально звучить, але мені краще без нього набагато, а з ним – один клопіт, живемо для галочки.

Не хочу аби моє життя звелося до такого примітивного побуту, бо я ще молода жінка і на мене заглядаються чоловіки, але ніхто мені ростити дітей не буде.

Якось кума мені сказала, що бачила його з друзями, де й жінки були. А в мене лиш одна реакція була – байдуже чи він комусь сподобається, лиш би з квартири не йти. Хіба це нормально? Якесь зачароване коло.

You cannot copy content of this page