З дитинства я бачила перед собою приклад бабусі і мами. Мене вчили, що треба допомагати нужденним, вони завше носили з собою хліб і кефір, і віддавали тим, хто просив на хліб. От і я й не можу пройти повз жодного жебрака, якщо не маю хліба, то я кидаю кілька гривень.
Знаю, скажете, що це не розумно і більшість з цих людей могли б самі собі на життя заробити, але не все ж таки ніколи не дізнаюся, що в них такого трапилося в житті, що вони стоять з простягнутою рукою.
Але нещодавно зі мною стався випадок, який повністю чи не вперше змусив засумніватись у тому, що допомагати таки варто.
Я живу у столиці і працюю далеко від дому. Раніше їздила тролейбусом і на метро, а нині частину шляху долаю пішки. Втім, жителі Києва мене зрозуміють. Минулого тижня повертаючись з роботи я зайшла до супермаркету. Я була щиро здивована побачити біля вхідних дверей дідуся з простягненою рукою. Він був одягнений у чистий і гарний одяг, я б не сказала, що обличчя його було змарнілим, проте він чомусь стояв тут . Він мовив тихо:
— Доченько, прошу, допоможи мені, я гроші і телефон загубив, а додому доїхати потрібно. Дочка вже там посивіла, поки мене вже пів дня вдома немає, а в селище їхати ще годину! Дай хоч кілька гривень, щоби було додому як доїхати!
Звісно, як не допомогти людині. у гаманці було 100 гривень, їх я дідусю і віддала.
Він глянув на мене радісними очима і обійняв мене на знак подяки. Він пішов у сторону зупинки а я увійшла у супермаркет.
Я провела в магазині багато часу, адже нікуди не поспішала і чоловік обіцяв їдучи з роботи мене забрати на авто. Коли я все ж підійшла до кас, то переді мною стояв отой дідусь з пляшкою в руках.
Я спитала про нього у касирки, а та й розповіла, що він живе десь поблизу і щодня має має на пляшку і на те, щоб гарно закусити, тільки не зрозуміло, де він на це добро гроші бере.
Мені стало і смішно і гірко. Чоловік не раз мене попереджав, як і друзі, але вперше я побачила на власні очі куди пішли зароблені мною гроші.
Тепер у мене в сумці тільки булки і молоко. Таки були праві мама з бабусею.
18,11,2022
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- А тепер йому знадобилася донька. Ой, татуню, біжу та підскакую аби тебе глядіти
- Я була впевнена, що у нас із невісточкою чудові стосунки. Я з нею і попліткувати могла і порадитись і секрет який розказати. Вона не тільки вислухає уважно, а й пораду дасть, підтримає, добре слово скаже. та й син, я бачила, був дуже щасливий із нею. Мені було приємно приходити до них у дім і відчувати себе бажаною гостею. А минулими вихідними я навідалась, принесла своїх пиріжечків ще гаряченьких, проте синочка мого вдома не було, сама невістка. тут вона і ошелешила мене. тепер не розумію. як бути і що ж робити
- Тато говорив, а я прямо відчувала як червонію. Навіть очі на коханого підняти не могла від сорому. Оце так “познайомились” свати перед весіллям. І що тепер буде?
- Той випадок показав моїм подругам, хто я є насправді і всю правду про мій шлюб.
- Нажаль, наш будинок що під Києвом, поки відновлюють, а ми переїхали в рідне село до родичів. Ні до кого у дім проситись не стали, а орендували собі окрему хатину за смішні гроші. Саме тому, мені особливо прикрими були слова мами і сверів, коли я повідомила їм нашу несподівану новину