А він, бачте, надувся, що я вкотре на його день народження не приготувала святковий сніданок, не напекла та не наварила на десятки гостей, щоб він оте все запросив додому, а я тільки те й робила, що бігала з тарілками.
Хочеш дня народження – зроби собі сам, запроси в ресторан і гостей, і дружину. Але перед тим дружині купи гарне плаття та прикраси аби всі бачили, що біля тебе відповідна жінка, бо я твоє обличчя.
– Ти надто розпещена, – каже він мені і ще й мій тато йому підтакує, рідний тато.
Якщо жінка знає собі ціну, то чого вона одразу розпещена?
Звичайно, що я ніде не працюю, бо поки шукаю себе і ще не визначилася ким хочу стати в житті аби заробляти мільйони і при тому тільки фото в соціальній мережі постити. Так, гарним всюди дорога відкрита і хіба не за це чоловік мене обрав?
Глянув він на мене і голову втратив, то чи питався мене про мої кулінарні можливості та домогосподарські хитрощі чи економічні висновки? Він клявся, що буде пилинки з мене здувати і на руках носити, а тут привів у свою квартиру і за швабру?
Ні, ми так не домовлялися! Забезпечуй мене та радій, що я поруч – ось твоє щастя.
Ну, мама моя прибігає інколи та тут все прибирає та холодильник наповнює.
– Аню, я стараюся для тебе, – каже мені, – Щоб твій шлюб протримався бодай рік і ти щось зрозуміла з того, як жити з чоловіком, як треба йти на поступки!
– Мамо, чого я маю йти на поступки, якщо я нічого не обіцяла? Я обіцяла бути гарною і я така є, все.
Ну, мамині хитання головою на мене не діють.
Але раптом я почала помічати, що з шкатулки почали пропадати гроші. Зазвичай там були гроші і я їх брала, щоб піти манікюр зробити, брови поновити, пофарбуватися, в салон сходити, а тут тільки кілька Лесь залишилося і все.
– Мироне, а де ділися гроші зі шкатулки, – питаю я його.
– Я їх туди перестав класти, – каже він.
– А звідки я маю брати гроші для того аби гарно виглядати, – питаю я.
– Не знаю, ми про таке не домовлялися.
– Тобто?
– Що «тобто»? Ти казала, що маєш бути просто красива, а я маю тобі забезпечити гарне життя, де б ти не працювала, шукала себе і стала дуже популярною. То я тобі й забезпечую, що ти ніде не працюєш, а живеш в моїй квартирі і нічого тебе окрім тебе не хвилює.
– Ти кажеш так, наче на мене чимось ображений? Щоб я була гарна мені потрібні гроші.
– Дивно, я теж виявив, що хочу бути щасливим теж.
– Це дивно чути, бо ти казав, що вже щасливий від того, що я поруч!
– А тепер щось не дуже. Бачиш, я не дуже вже щасливий, що ти поруч, а ти вже не така гарна, як була. То що будемо робити? Треба йти на якісь поступки. Чи як ти гадаєш?
Я гадаю, що він мене просто обдурив і все, я наче собі зіпсувала резюме шлюбом з ним! Уявляєте, наступний чоловік буде питати чи я була заміжня і мені доведеться сказати. що була і вже все – моя привабливість зменшилася. А як ще скажу, що з таким чоловіком, то взагалі мене ніхто заміж не візьме!
Ось так я повірила на слово і отримала з того всього пшик. То як можна надалі вірити чоловікам і їхнім словам? Виявляється, вони говорять одне, а думають зовсім інше, чи вони уявляють, що жінка мріє все життя варити та парити на кухні, вимітати павуків і натирати вікна?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
