«Де все? Де все, я тебе питаю?», – з такими словами свекруха бігала по квартирі і заламувала руки, а далі обернулася до мого чоловіка та каже:
– Я тобі з самого початку казала, я тебе попереджала, що так і буде, а ти мені не вірив! А тепер на власні очі переконався?
Чоловік мовчав і розгублено кліпав очима, бо не знав на чий бік стати. З боку все й справді виглядало не на мою користь, але я мала відповідь, чому так сталося.
Звичайно, було б краще якби чоловік і свекруха ще не верталися з заробітків, але якщо все так сталося, то треба вже й їм очі відкрити, що так як вони вчинили зі мною і дітьми, так не робиться.
Подумайте самі – обоє на заробітках, а з якого боку видно це на мені і дітях.
Ще коли Василь був тут, біля мене, то ще ми якось були сім’єю, але свекруха сама його переманила в Італію, ближче до неї, мовляв, грошей так швидше заробиш на квартиру власну.
Ми тоді вже мали двох дітей і знімали квартиру, грошей дуже не вистачало, бо зарплата у чоловіка була невелика, а допомоги на дітей не вистачало.
Чоловік не раз просив матір аби вона нам дала грошей.
– Мамо, як не хочете так дати, то позичте, а я вам віддам.
– Ти з яких мені грошей віддаси? Не сміши мене. якби у тебе була інша жінка, мудра та економна, то я б давала. Але ти мене не хотів послухати, тому так і живи.
– Мамо, але ми маємо двох дітей, нам важко.
– Я для дітей передаю необхідне, я все їм купила, від коляски до дитячого ліжечка, тому нема чого мені дітьми прикриватися.
Так, це була правда, свекруха передавала сюди брендові речі та одяг для дітей, на них вона не економила, але нам все одно не вистачало.
Тоді Василь і наважився поїхати.
Я дуже зраділа, б подумала, що тепер він мені пересилатиме гроші і я нарешті буду спокійна.
Але чоловік дуже попав під вплив свекрухи, дуже.
– Мама каже, що тобі триста євро цілком вистачить на усе, – казав він мені.
– Василю, оренда двісті коштує, ти про що кажеш?
– Мама каже, що добрій господині має вистачити, а як хочеш мене швидше бачити, то менше тринькай гроші.
В мене був просто шок. Я дивилася на чергову передачу з Італії і розуміла, що на одній пасті я не виживу. Треба було щось робити.
І я додумалася. Правда, результат не дуже свекрусі подобається, чогось бігає по хаті та руки заламує.
– Де все?, – питає вона мене.
– Продала, мамо, ви ж казали, що я маю дати собі раду, от я й дала.
Так, я продавала все, що свекруха звідти мені пересилала, починаючи від пасти і закінчуючи оливковою олією. А дитячий брендів одяг, взуття, іграшки взагалі розліталися, мов гарячі пиріжки.
Коли вона передала Олежику айфон, тоді це був тільки на них бум, то я його дуже вигідно продала і мала два місяці на що жити.
– Що, мамо, не так? Ваші онуки здорові, одягнені, гарно вчаться і не на вулиці, хоч ви цього хотіли. Я на ваші копійки все це організувала, ви мені капали по піпеточці водички, а я вижила і процвітаю. А ти, Василю, чого невдоволений? Ти заробив грошей більше, ніж думав і раніше, приїхав до мене, до дітей, ми тебе чекали. Що не так?
– Що не так? Ти за безцінь продала те, що я від щирого серця давала онукам! Вони навіть не знають за що бабусю мають любити, ти всі мої подарунки продавала, а я так старалася, мені гроші з неба не падали, я не мала чим торгувати.
Я не розумію, чому так реагувати, адже це просто речі, а я зберегла нашу родину. Вона має бути мені вдячна, а вона ще й на мене наговорює. Хіба ні?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
