З чоловіком в шлюбі майже 4 роки. Розписалися і оформили іпотеку. До цього 6 років поневірялися по орендованих квартирах. У мене дочка від першого шлюбу.
З самого початку спільного життя планували дитину, і через довгий час диво сталося – я збула при надії! Моя старша дочка не надто здорова. Зараз, коли вона підросла, в школу ходить самостійно, але щоб повністю себе обслужити, треба багато чому навчитися, тому я не працюю.
Чоловік забезпечував, працював – платив за комуналку, кілька кредитів, продукти теж. Я ж зі свого підробітку оплачую іпотеку – сума теж не маленька десь вісім тисяч щомісячно.
І все б нічого, але трохи більше місяця тому мій чоловік чомусь почав казати, що я власне нічого не заробляю і він нас утримує, хоча і не повинен.
Я здивовано поглянула тоді на нього, адже ж знав прекрасно на що йшов. Та й квартиру ми мою продали, аби цю більшу взяти можна було, сам просився жити з нами, хоч я і проти була. А тут таке тобі. Я не можу вийти на роботу і він прекрасно розуміє чому, але ось вже місяць періодично піднімає цю тему. Чомусь він впевнений, що я можу працювати, але не хочу чомусь. Ну да на четвертому місяці я в принципі змогла б десь працювати, але хто буде зі старшою дитиною, ось запитання.
Спокою не маю зовсім. День і ніч про одне і те ж чую. Часто плачу. Вчора чоловік узагалі заговорив про розлучення і розмін нашого житла, хоче або однокімнатну отримати, або досить таки велику суму грошей. Ось і все тобі подружнє життя.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.