– Слухай, у яку я ситуацію потрапив – не повіриш! – чоловік саме повернувся з дитячого табору, де провідував нашого сина, і просто з порога ошелешив мене зізнанням. – Здається, через мене одна сім’я… розпадається.
– Що?! – я аж підскочила від почутого. – Що сталося?
Чоловік витримав театральну паузу і став розповідати…
За матеріалами – Вісник.К.
Випадкова знахідка у лісі
– Коротше, пішли ми зі Славком гуляти. Він щасливий, аж підскакує. Одразу ж потягнув мене показувати їхні шалаші, які вони збудували у лісі, річку, в якій водяться вужі. Йдемо по стежці, і тут я помічаю – телефон мобільний валяється. Простий, чорний, навіть пароля на ньому не було. Швидше за все, хлопчачий, бо добряче покоцаний і мало не погризений. Певно, випав недавно з кишені якогось телепня. Показав малому. Славко знизав плечима: то не з його загону, бо таких не бачив.
Я спочатку хотів віднести телефон на охорону, а потім чорт смикнув мене подзвонити комусь з батьків. Вирішив, що дізнаюся ім’я дитини, і ми зі Славком віддамо телефон власникові просто в руки. Так навіть приємніше буде. І я натиснув кнопку виклику абонента «Тато».
– Привіт, синку! Нарешті ти мені подзвонив! Що там у вас? – почулося на тому кінці.
– Вибачте, але ми щойно цей телефон знайшли. Певно, ваша дитина його загубила, і ми хотіли б його повернути.
У трубці запала тиша.
– Це ж телефон вашого сина? – перепитав я.
– Ну, так, сина, – розгублено промовив чоловік. – А звідки телефон у вас?
– Кажу ж, щойно його знайшов, – став терпляче пояснювати. – Напевно, з кишені вашого малого випав. Ми хочемо його віддати. У якому він загоні?
– Хто?
Тато явно туго мислив. Я уже пошкодував, що набрав саме його. Треба було подзвонити мамі. Але, з іншого боку, можна зрозуміти його розгубленість. Якийсь мужик з телефону його дитини щось намагається у нього дізнатися. Напевно, я б теж став напружуватися.
– Ваш син. У якому він загоні? – знову повторив запитання.
– Ні в якому він не загоні…
– Він що, вихователь у таборі? – я геть не розумів чоловіка на тому кінці дроту, а той, судячи з усього, став відчутно нервувати.
– Який вихователь? Про що ви взагалі говорите? Де ви знайшли телефон мого сина?! – тато явно втрачав терпець.
– Тут, на території, у лісі. Лежав у кущах біля стежки.
– У лісі? На якій території?!
– На території дитячого табору.
– Якого табору? Це що, розіграш? Ви мене розігруєте? – чоловік мало не зривався на крик.
Я роздратовано подивився на мобільний. Навіщо я взагалі йому дзвонив? Спокійно відніс би апарат в адміністрацію табору, а там би передали його кому треба. Дивний чоловік, їй-бо.
– Шановний, ви тут не волайте, – став йому виговорювати. – Ніякими розіграшами я тут не займаюся. Приїхав провідати свого сина в дитячий табір. «Едельвейс» називається. І тут на території табору ми з ним знайшли цей телефон. Ви що, не знаєте, де перебуває ваш син?
– Я прекрасно знаю, де моя дитина! – заревів чоловік. – І це явно не піонерський табір… як там його… Ви або з мене смієтеся, або тут якась помилка!
Я аж розсміявся. Ненормальний якийсь! Але тут ми зі Славком якраз підійшли до будки охоронців. Тож попросив цього палкого татка назвати ім’я та прізвище сина і повисіти на зв’язку – стали розбиратися.
Заховала сина у Карпатах
Поки охоронці шурхотіли паперами, шукаючи дитину, чоловік сопів і навіть щось буркотів собі під ніс.
– Є такий! – врешті оголосив один з охоронців. – Третій загін, перший корпус.
На тому кінці дроту запанувала така тиша, що я здивувався. Таке враження, ніби мого співрозмовника громом прибило.
– Аго-о-ов? – обережно спитав я у ту тишу. – Ви мене чуєте?
– Так… – по голосу було ясно, що чоловік ледве видушив із себе це. Здалося, що він перебував у якомусь шоці. Мені, чесно кажучи, й самому стало недобре. Запахло смаленим…
Врешті я ніяково спитав:
– То що, віднести телефон вашому синові?
– Добре. Дякую вам. Я, правда, досі нічого не розумію, але… О, до речі, я, певно, прослухав: а де саме знаходиться цей дитячий табір?
– Біля Ворохти, Карпати.
– Де?! Твою ж дивізію! – несподівано голосно мовив чоловік.
– Що? – здивувався я. – Що не так?
– Та ні, все так. Вибачте. То думки вголос. Прозріваю.
Чоловік на секунду замовк, а потім зло випалив:
– Все так! Просто цікаво мені: якщо наша дитина в таборі сидить, то з ким тоді моя красуня в Єгипет полетіла два тижні тому?!
Автор – Юлія САВІНА.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – pixabay.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
