Не буду брехати, що ми жили душа в душу, були у нас якісь непорозуміння, але такого відношення до мене ще не було. І всьому виною його тривале перебування за кордоном, де жінка порівну з чоловіком тратиться на родину. Але ми в Україні!
Коли ми тільки одружилися, то вирішили жити окремо від батьків. Я вже була при надії, тому всі гроші ми вклали в новобудову і я наполягла аби власником квартири записали мене.
– Якщо ти мене любиш і плануєш жити зі мною, то в чому проблема?, – не розуміла я його невдоволення.
Звичайно, що там постаралися його батьки, але, перепрошую, гроші з весілля, яке робили мої батьки, формально належать мені! Я йому й так і сказала: мій вклад теж є, а якби й не було, то така поведінка з самого початку життя – не на добре.
Жити з батьками і маленькою дитиною – це мука. Тому, коли у нього випав шанс поїхати в Англію на заробітки, я тільки зраділа.
– Звичайно, їдь, треба на наступну виплату грошей, а ще на ремонт. Через рік вернешся і ми вже будемо разом жити у своїй квартирі.
Але він поїхав не на рік, бо їхав нелегалом і вже вирішив побути ще рік, далі ще і тоді вернутися. Звичайно, що йому вліпили ведмедика і треба було переробляти паспорт, але ми були дуже щасливі і раді один одного бачити, ніби другий медовий місяць. До того часу я й ремонт в квартирі встигла зробити і меблі купити – все було на моїх руках, і дитина, і ремонт, і майстри, і заміри, і матеріали… Хто мав коли-небудь ремонт, той мене зрозуміє.
Дмитро приїхав на все готове і почав щось носом крутити, що те не таке, а те за дорого. Звичайно, що я це без уваги не залишила:
– Ти знаєш, як на мене чоловіки дивляться, коли я плиту на кухню замовляю? А де ваш чоловік – питають і кожен намагається на тобі нажитися – поки одне діло справно зроблять, то треба кількох майстрів поміняти і ще й за кожну копійку гризтися. Тому не смій мені тут робити зауваги, бо ти там жирував, що по тобі видно, а я тут вся з нервів зійшла!
Коли він знову вирішив поїхати в Англію, то я була при надії другою дитиною, а Дмитро захотів собі автомобіль. Я сподівалася, що він купить якесь сімейне і безпечне авто, але він вперся, що хоче якийсь лендровер чи що… Думаю, хай їде, ніж мені буде тут нерви псувати, а перші місяці я маю страшенний токcикоз.
Далі задумав побудувати будинок і я ще більше зраділа, але як згадаю, як мені та будова далася… Так, двоє дітей і я на будові, як прораб, де за кожним цвяхом і мішком цементу твоє сиве волосся. Звичайно, що будинок був на мені, бо ж двоє дітей, але цього разу я не наполягала. Просто так сталося, що він був за кордоном і всі папери я мусила робити. Розуміла, що він не задоволений, але кажу – приїдеш і переоформиш, я все розумію.
Але далі так вийшло, що переоформити, то ще дорожче, ніж подарувати, тому вирішили зберегти гроші. Будова у нас затяглася й до тепер, бо все дорожчає і дорожчає, а діти ростуть і на їхню освіту теж треба витрачати.
Дмитро приїхав знову на кілька років, але в Україні працювати не хотів, казав, що за такі гроші лиш здоров’я трати. Я не наполягала, але коли чоловік сидить дома без діла, а ти крутишся, мов білка і на роботі, і вдома, то спокою в родині нема. Далі він почав нити, що в цій країні нема майбутнього і треба виїжджати за кордон. Я й кажу – їдь, а ми до тебе приєднаємося.
І нащо я це ляпнула? Мене вдома все влаштовує, просто сказала, бо вже мені нерви виїв. Він поїхав і ніби шукав квартиру аби ми там жили вже «на біло», це зайняло купу часу і сил та грошей, я йому вірю. Здоров’я теж вже не те аби по 12 годин робити і він почав шукати крайнього, виходить. Отож, дзвонить мені недавно та каже, що ходив на тренінги щось по тому аби стати багатим і знати, що тебе гальмує і каже, що це я і його діти! Що я маю його за працівника, який дає мені гроші, а я ними розпоряджаюся, замість того аби він сам ними розпоряджався. Що тут жінки так себе не ведуть, що там все порівну, що обоє працюють.
Як це мене розізлило! Я кажу, що він хоче сказати, що я не працюю?
– Ти не рівняй мою зарплату і в Англії, дорогенький, а як там знайдеться жінка, яка знає різницю між стартовою і фінішною шпаклівкою – дай знати!
Отак я йому все розказала, тій невдячній людині, яка моїми руками поробила тут квартири і будинки, і ще їй щось не подобається!
Фото Ярослава Романюка.
