fbpx

Чоловік пішов після 25 років шлюбу. Мені надзвичайно важко прийняти та зрозуміти це. Зі мною залишилася 13- річна донечка

Я працюю, жити є де, начебто все добре. Але ніяк не можу оговтатися, забути, повернутися до нормального життя, переживаю за подальше своє життя за майбутнє своєї дитини.

Мені просто у голові не вкладається, як настільки легко можна відмовитися від власної сім’ї, від дитини.

Звісно, що не все було ідеально поміж нами, але він навіть не робив спроб і не намагався поговорити вирішити якось наші проблеми.

Сказав: “Все набридло, від тебе одні проблеми”.

А які проблеми? Все як у всіх – комуналка, побут, їжа.

Ростик пішов і цілий рік усім: і мені, і матері своїй, розказував, що живе сам, що йому потрібен час, щоб розібратися в собі і подібне тому подібне.

У результаті через рік я дізнаюся, що він живе з іншою жінкою давно і все добре у них, ходить веселий, щасливий.

З донькою зустрічається регулярно. Але мені так складно слухати її розповіді про тата, що він добрий, що подарунки їй дарує, гроші дає.

Хочу забути все це якнайшвидше. Хочу не думати про це! Але Алінка постійно нагадує. Не знаю, як бути.

Не дозволяти їм бачитись звісно, що не хочу і не можу, але мені від їх зустрічей щоразу важче.

А ще злюся, що він живе тепер у коханні, його кохають і він кохає. Чому Бог дав йому кохання. Бог дозволив жити йому в любові та ласці. Чи це справедливо.

А я одна залишилася в 48 років і вже мабуть так і жалітиму себе, що життя не склалося якось.

You cannot copy content of this page