Чоловік повернувся від матері збентеженим і задумливим. Ходив по квартирі цілий вечір сам не свій, був не уважним. Зрештою, таки підійшов до мене: “Ніно, я тут у мами був. Послухай, зараз не час витрачати такі гроші. Ти ж знаєш, яка у наших батьків ситуація важка”. Тепер уже я була здивована: а яке відношення мають ті гроші до його батьків узагалі?
Мені мама завжди говорила, що для того, аби шлюб був щасливим, жінка не повинна бути повністю відвертою зі своїм чоловіком.
Я ніколи не розуміла. що саме вона має на увазі. Чи то наївність, чи то совість не дозволяла мені щось приховувати від свого Андрія. Ну правда, що ж то за сім’я така коли у кожного щось своє на умі?
Однак. останні події мені ясно показали, що мама таки мала рацію і не про все потрібно розповідати своїй другій половинці, особливо. якщо маєш таку свекруху, як у мене.
Ми із чоловіком відколи одружились, завжди винаймали квартиру. За десять років ми змінили шість квартир і вже так !”наїлись” отого щастя орендаторського, що єдине про що могли мріяти і думати – власне житло.
Ми не байдикували – збирали гроші, однак, виходило у нас не надто добре. Останні три роки були особливо важкими, ми були без роботи і всі наші заощадження розтанули. Та ще й недуга свекра мого додалась, тож ми добре розуміли, що поки нам власне помешкання не світить.
Аж тут, несподівано, моя мама зателефонувала з Італії і сказала, що наскладала нам на невелику квартиру.
— Доню, – каже мама, – Вас у мене троє, сама розумієш, я не можу вам усім хороми придбати. Нині у мене сума якої достатньо буде для придбання невеликої однокімнатної квартирки. То вам на старт, може згодом. що більше придбаєте.
Моєму щастю меж не було. Я одразу кинулась шукати варіанти, переглянула сотні об’яв, ми з чоловіком три тижні їздили і дивились квартири, аж поки не знайшли ту саму – ідеальну і свою.
Саме тому мене так уразили слова чоловіка. Того дня він на прохання матері заїхав до них на гостину і повернувся додому сам не свій.
— Ніно, – почав він тихо, – Я тут у мами був, ми з нею поговорили. Ну правда, зараз не час витрачати такі великі гроші зважаючи на ситуацію моїх батьків. Я не зможу дивитись на ті бетонні стіни і знати, що гроші за які я їх придбав, могли б урятувати мого тата. Ми молоді у нас усе попереду, а тато у мене один.
Я так і сіла. Мені від несподіванки мову відняло. Ти диви з якого боку завернули? Останні вісім років ми віддаємо усе що заробляємо свекрам, а тут ще й зароблене мамою моєю туди ж вкласти?
— А яке відношення взагалі батьки твої мають до того, що мама моя склала? – запитую у чоловіка. – Вона сама тими грішми розпоряджається і саме вона вирішила нам подарувати власну квартиру. Мені відмовитись від подарунку?
Чоловік мій дуже образився, бачте, його вразило те, що я розділяю наш рід на своїх і його батьків. За його словами ми повинні дбати одне про одного і допомагати у скруті. на те ми і сім’я.
Мама ж моя почувши як усе закрутилось сказала чітко, що гроші мені до рук не дасть, а приїде і сама придбає нам квартиру, оформить на себе, аби не було ніяких потім питань і маніпуляцій.
Тепер чоловік пішов на принцип. Говорить, що краще житиме на орендованих квартирах усе життя, але із чистою совістю, ніж у власній, але знаючи якою ціною вона нам далась.
І що ж мені тепер робити? Відмовитись від житла, чи від чоловіка7
10,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
