Чоловік працює позмінно і його вихідні дні це саме його вихідні дні. Він відпочиває і зустрічається з друзями, а я у цей час після роботи ще й вдома працюю наводячи скрізь лад. І це при тому, що родину забезпечую я, його зарплатня з моєю і поруч не лежала.
Я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, коли мені було 18 років. Він був другом мого доброго знайомого. Завжди хотіла мати чоловіка, який був повною протилежністю мого батька. Коли зустріла подібного хлопця, зрозуміла, що зможу створити з ним сім’ю. Я сама, після 9 місяців нашого спілкування, запропонувала йому жити разом. Він був не проти.
Ми прожили з ним 12 років. Він завжди був і залишається дбайливим, ніжним і добрим. Для мене важливо в житті, щоб мій чоловік мене не дратував своєю поведінкою. Він не романтик, рідко дарує мені подарунки і робить сюрпризи. Але мене це не дуже засмучує. Тому що я можу собі дозволити купити все, що мені хочеться.
Батьки допомогли мені отримати гарну освіту. Я влаштувалася на пристойну роботу. Зазначу, що змогла домогтися високих результатів у роботі, отримала перспективну посаду. Після роботи мені доводиться знову працювати: спочатку домашні справи, а потім планування і рішення робочих питань в телефонному режимі. Дітям теж потрібно приділити трохи уваги.
Загалом, я зрозуміла, що втомилася. Тягнути фінансово всю сім’ю, робити ремонт, працювати навіть після повернення додому, замість того, щоб трохи відпочити і з’їздити в санаторій або поїхати до моря. Мій чоловік працює в магазині сантехніки: тиждень працює, потім кілька днів вихідний. Я неодноразово піднімала питання про зміну роботи. Так, у нього немає вищої освіти, ну і що. Можна пошукати іншу роботу, більш високооплачувану. Але для нього це дуже складно.
Так ось, коли неробочі дні у нього, він відпочиває. Чоловік в ці дні любить поспати, зустрітися з друзями, з’їздити на рибалку або побачитися зі своїми батьками. Так, він не схожий на мого батька, я рада. Він не ображає мене, не влаштовує сцен, не цікавиться іншими жінками. Це великий плюс. Але можна ж допомагати мені без нагадування, робити елементарну чоловічу роботу?
Сумно усвідомлювати, але мій чоловік – «матрац». Він не звик щось робити по дому, ходити за покупками і з дітьми йому складно спілкуватися, вони його стомлюють. Лише іноді може пограти з хлопчиками, але потрібно обов’язково попросити його про це. Сам ні за що не здогадається.
І покинути його шкода і тягнути набридло. Невже він сам не бачить, що потрібно допомагати? Як можна бути таким ледачим? Я розчарувалася в ньому. У мене немає бажання постійно просити, нагадувати. Краще сама зроблю всю необхідну роботу. А може я сама його так привчила?
Мабуть, я привчила його так жити: завжди гаряча і свіжа вечеря, доглянуті діти, порядок в домі, ще й заробіток у дружини пристойний. Але якщо раніше мене влаштовував хід таких речей, то з недавнього часу я переглянула свої погляди на подружнє життя. Як все виправити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
