Чоловік тримає в руках ту ковбасу і пачку цукерок шоколадних, дивиться на мене здивовано: “Ніно, ми тут із мамою у шафі продукти знайшли. Не поясниш, чого то вони там лежать”. А мене як накрило. Не втрималась і все як було їм виклала. Тепер не знаю, чи й заміжня я досі.
Мій чоловік із дуже великої і напрочуд дружної родини. Хоч він і один у мами син, та рідні у нього було повне село. У нас на весіллі 350 гостей з його сторони прийшло і то все родина. До слова, я ледь 10 чоловік скликала.
Ще коли мама мого чоловіка була молодшою, то ми часто їздили до неї. Ті відвідини були наповнені радістю зустрічі. Під розлогою яблунею збирались друзі і родичі. Ми могли розмовляти, співати до самого ранку. А як потрібно було що зробити, то головне їжі наготувати, бо сходились усі на поміч.
Та роки йшли, а свекруха не молодшала. Уже коли їй виповнилось 75, то ми її ледь умовили село залишити і до нас переїхати. Спершу Іванна Валеріївна не могла призвичаїтись, сумувала але, коли рідня, що в столиці жила, почала їй візити наносити, так і повеселіла.
Знаєте, до того, як свекруха до нас переїхала ми із родичами чоловіка спілкувались гарно, але більше десь поза домом. Усі свята ми в кафе відзначали, а на гостину одне до одного не ходили, бо ж не кожен мав своє житло, а на орендованій то не завше зручно.
Однак, як тільки Іванна Валеріївна в нас оселилась, так і пішли рідні вагонами до нас на поріг. Та все б нічого, якби ті відвідини були лиш відвідинами. А так, прийдуть сім’єю, а свекруха рада годити і пригостити гарненько. Наш холодильник же не погріб і не льох, там продукти не з городу, а з полиці магазину.
Скажете, картоплі зварили і капусти накришили, та й уся гостина. Однак, то казка не про мого чоловіка і не про свекруху. Кредитка у мінусі на 10 тисяч, але то не важливо. Головне – гарно зустріти троюрідного брата із жінкою і кумом, який от так гарно нагодився, а чи накрити стіл для трьох сестер по татовій лінії, які до тітоньки любої завітали.
Ну так, я мусила вже ховати продукти, бо холодильник то чорна діра. Скільки б я туди не поклала, а воно все зникало. Так, я залишала нам із дітьми смачненького, бо ж іншого виходу не бачила. Свекруха звикла до того, що в селі усі свої, уже й сусідок до нас у дім вела і чаями поїла.
Ну не витримала я виклала їм обом і про гостей частих і про те, що виморилась від того, що в нас у домі вічний вокзал. Накипіло, то й говорила від душі, бо то був край.
А тепер свекруха з кімнати не виходить, а чоловік зі мною не балакає. Обоє ображені і розчаровані, кажуть, що усі ці роки не знали мене справжню..
Але, кажіть, де я не права? Я теж людина, я працюю і хочу їсти смачно, А для свекрухи наявність у холодильнику шматка ковбаси – привід для посиденьок із подругами за чаєм. Нам не залишилось? Так то нічого, сходіть у магазин, він поруч.
Чоловіку маму шкода, а ми із дітьми до чого?
От скажіть, я мусила терпіти і мовчати тільки тому, що то свекруха? Ну а ви б змовчали?
Головна картинка ілюстративна.
