Нам було по вісімнадцять років, ми любили компанією їздити гуляти в сусіднє селище. Там я познайомилася з хлопцем, звали його Олексій. Цей хлопець був душею компанії. Олексію завжди було що розповісти і чим здивувати. Я могла слухати його розповіді нескінченно і непомітно для себе закохалася. Та й він відчував до мене якусь симпатію. Загалом, незабаром ми почали зустрічатися.
Відносини у нас були непоганими, навіть хорошими, тільки Олексій ревнував мене буквально до всіх. Але як говориться: «ревнує, значить любить». Зустрічалися ми близько двох років, а потім я дізналася, що я при надії. До дитини ми були ще не готові, хотіли пожити для себе. Але все ж я вирішила дати життя цій малесенькій дитинці. Олексій мені відразу запропонував розписатися, і ми переїхали жити до його батьків. Спочатку все було відмінно, всюди їздили гуляти разом. Доти, поки у мене не почалися негаразди зі здоров’ям. Олексій продовжив гуляти без мене. Спочатку це було раз в тиждень, потім все частіше і частіше, аж до того, що він став пропадати цілодобово. Я на все це закривала очі, але і це не все – він довго не затримувався ні на одній роботі. Тиждень попрацює, втомиться і вдома сидить місяць «відпочиває». Добре, що я робила манікюр на дому, і це приносило невеликий прибуток.
Незабаром у нас з’явилася дочка, назвали її ми Кірою. Вона була копією свого батька. Олексій навіть змінився після появи доні – перестав гуляти і допомагав з дитиною, навіть роботу постійну знайшов. Але щастя тривало всього чотири місяці. «Награвшись» з Кірою чоловік повернувся до колишнього життя, знову вічні загули, звільнили з роботи, та ще й пити почав. Приходив він пізно ввечері, ми стали постійно з’ясовувати відносини. Грошей ледве вистачало на дитину. На вихідних я поїхала з малятком до моєї мами. Там сказала, що Олексій на роботі. Повернувшись додому, нас на порозі зустрічав глава сімейства. Він був не тверезим і я ледь від нього врятувалась. Бігла, не озираючись разом з візком. Після цього випадку я залишилася жити у мами. Рано вранці, поки Олексій відсипався після гулянки, я забрала з його будинку наші з Кірою речі. Чоловік навіть жодного разу за місяць не подзвонив.
Незабаром я подала на розлучення і на аліменти. Олексій так і не з’явився ні на один суд. Все ж нас розлучили, але аліменти мені ніхто платити не став. Мені довелося звернутися до виконавчої служби. Не минуло й тижня, як подзвонив Олексій і заявив, що сумнівається у своєму батьківстві і вимагає тест ДНК. В іншому випадку я не отримаю від нього ні копійки. Ось як він так може? Адже прекрасно же знає, що він єдиний чоловік у моєму житті, а тепер сумнівається і вимагає тест ДНК? Це просто смішно і прикро. Тепер думаю, що робити: зробити тест ДНК і пред’явити його Олексію або сказати, що дитина не його і нехай пише відмову? А після цього викреслити його з нашого життя назавжди?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
