fbpx
Історії з життя
Чоловік у мене завжди був особливим, але я любила і все пробачала. А одного дня все ж не витримала і пішла. Він спершу навіть і не помітив. Лиш згодом, коли прийшло сповіщення, приїхав, але не повертати мене, а з цілком конкретним проханням

Нам було по вісімнадцять років, ми любили компанією їздити гуляти в сусіднє селище. Там я познайомилася з хлопцем, звали його Олексій. Цей хлопець був душею компанії. Олексію завжди було що розповісти і чим здивувати. Я могла слухати його розповіді нескінченно і непомітно для себе закохалася. Та й він відчував до мене якусь симпатію. Загалом, незабаром ми почали зустрічатися.

Відносини у нас були непоганими, навіть хорошими, тільки Олексій мав одну особливість -ревнощі. Але як говориться: «ревнує, значить любить». Зустрічалися ми близько двох років, а потім я дізналася, що при надії. До дитини ми були ще не готові, хотіли пожити для себе. Але все ж я вирішила мати цього малюка. Олексій мені відразу запропонував розписатися, і ми переїхали жити до його батьків.

Незабаром у нас з’явилася дочка, назвали її ми Кірою. Вона була копією свого батька. Олексій навіть змінився після появи дочки – перестав гуляти і допомагав з дитиною, навіть роботу постійну знайшов. Але щастя тривало всього чотири місяці. «Награвшись» з Кірою чоловік повернувся до колишнього життя, знову вічні загули, звільнили з роботи, та ще й заливати за комір почав.

Незабаром я подала на розлучення і на аліменти. Олексій так і не з’явився ні на один суд. Все ж нас розлучили, але аліменти мені ніхто платити не став. Мені довелося звернутися до виконавчої служби. Не минуло й тижня, як подзвонив Олексій і заявив, що сумнівається у своєму батьківстві і вимагає тест. В іншому випадку я не отримаю від нього ні копійки. Ось як він так може? Адже прекрасно же знає, що він єдиний чоловік у моєму житті, а тепер сумнівається і вимагає тест ДНК.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page