fbpx
Історії з життя
Чоловік уже багато років не працює, і тепер повністю залежить від мене. Але від цього став ще прискіпливішим. Я по-своєму люблю його, але терпіти постійні ультиматуми типу «або я, або твоя фірма» більше не в силах. Йому подобається жити в достатку, але він терпіти не може моєї самостійності

Вирішила написати свою історію, тому що моє життя теж починалася з абсолютного підпорядкування чоловікові, дітям, господарству. Але згодом я вирулила на бізнес і це мене врятувало.

Так сталося, що заміж я вийшла рано, в вісімнадцять років – за людину, набагато старшу за мене. З перших днів чоловік повністю переклав на мене всі обов’язки. Він зробив так, що все домашнє господарство лягло на мої плечі, а собі залишив право вилежуватись на дивані та читати мені нотації з приводу підгорілої картоплі. Він слухав мої телефонні розмови, вимагав звіту про кожну хвилину, проведену без нього, видавав мені гроші на господарство (своїх у мене тоді не було).

Запитаєте, що мене тримало. А що залишалося сільській дівчинці, яка приїхала в місто, не вступила в інститут і вибирала заміжжям. Звичайно, я вибрала сім’ю.

Тим більше, що хорошого теж було чимало. Коли чоловік був у доброму гуморі, міг витратити на мене всю свою заначку. Так і говорив: «Маленька, підемо, я тебе вигуляю». Потім появилася дитина, через три роки друга. І обидва синочки, як дві краплі батько.

Але я дорослішала і, поступово, у мене відкривалися очі. Перше, що я зробила – це все ж вступила до університету і здобула освіту маркетолога, яка згодом допомогла мені отримати непогану роботу. Тепер мої заробітки в рази перевищували його копійки, які він отримував на своїй овочевій базі.

Чоловік всіляко перешкоджав моїм крокам, але він так любить гроші, що закривав на це очі. До пори до часу.

Непорозуміння почалися тоді, коли я відкрила власну справу і стала підприємцем. Я добре шию і завжди мріяла відкрити невелике ательє. У мене вийшло. Спершу це була звичайна майстерня по ремонту одягу. Але поступово ми виросли до преміального ательє з пошиття виробів з хутра та шкіри.

Звичайно, я не могла приділяти родині стільки ж часу, як раніше, щодня готувати кулінарний шедевр. Але діти були вже досить дорослі і прекрасно самі себе обслуговували. Я пізно приходила додому, а голова була вічно зайнята проблемами офісу.

Але найголовніше, настільки змінюється психологія, що відчуваєш себе вже не додатком до чоловіка дорогоцінного, не інструментом для прання білизни, а повноцінною особистістю. Ось цього, здогадуюся, чоловік і не може мені пробачити.

Він уже багато років не працює, і тепер повністю залежить від мене. Але від цього став ще прискіпливішим.

Я по-своєму люблю його, але терпіти постійні ультиматуми типу «або я, або твоя фірма» більше не в силах. Йому подобається жити в достатку, але він терпіти не може моєї самостійності.

Я ніколи не раджуся з ним чи купити мені нову плиту або пралку, шубу або машину. Йому нема чого мені сказати. Він злитися, каже, що якби не він, я б десь валялася. І цим робить тільки гірше собі, руйнуючи залишки того хорошого, що ще є між нами.

Звичайно, я вдячна йому за багато. Все-таки вісімнадцять років спільного життя. Та й шкода його.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook