Чоловік в мою сторону дивиться і так жалісливо, що в мені аж все закипіло

Зараз на мене дивляться та кажуть, що от як мені все легко далося, вся свічуся та сяю, кожному б так.

А я як згадаю, як почувалася після розлучення, коли ніяк себе до тями не могла привести та й не хотіла. Отак би встати та витрясти з себе те все і наново перешити.

Може, якби не любила, якби у нас якісь відносини були погані. То ще куди не йшло, а тут чоловік в сорок років сказав, що має шанс прожити життя краще і буде телепнем, якщо не скористається цим.

– Але у нас діти, у нас вісімнадцять років разом.

– Це ніщо порівняно з тим, який я щасливий. Ти не тримай на мене зла, я буду тобі помагати по мірі можливості.

І пішов. А я лишилася те все переживати. Якби не діти і щоденні потреби їсти і пити, то я би довго отак до тями приходила. Я десь рік нікуди не ходила, крім роботи. а про якісь стосунки, то взагалі мовчу, все ще вірила, що чоловік вернеться і я була готова йому пробачити.

А далі сталася та смішна (тепер смішна) історія, коли я так розгубилася, що не знала, що й робити і оскільки не могла провалитися крізь землю, то так і вчинила.

Діло було посеред міста, йду я така, в вітрини заглядаю і думаю чи вартую я якоїсь обновки чи нащо намарне витрачатися. Як тут бачу в вітрині свого чоловіка і його молоду дружину, гарну і молоду. А я на її фоні, мало того, що як зазвичай, то ще й голову не помила.

І ще бачу, що чоловік в мою сторону дивиться і так жалісливо, що в мені аж все закипіло. Я тоді вхопила якогось чоловіка за руку і давай реготати, а сама молю:

– Підіграйте мені!

І той мене обійняв і ми пішли в протилежну сторону, мене всю трясло і тоді чоловік і каже:

– Пані, ходіть на каву, бо вас щось трусить, заспокоїтеся.

І так ми опинилися в кафе і я розповіла і про чоловіка, і про те, що нічого тепер до нього не відчула.

– І де та любов ділася, – сказала я задумано.

А далі ми вже з Русланом і почали зустрічатися, звичайно, що я вже приходила в кращому вигляді. А далі виявилося, що він не просто чуйна людина, а й багатий чоловік. Ми одружилися, бо полюбили один одного, живемо за містом, діти мої Руслана признають за авторитет, я знайшла спільну мову з його дітьми.

І я переконана, що любов вона нікуди не дівається, вона є в людині, а та може її дарувати кому захоче, або любити себе, або те і те. Любов така ж безмежна як Всесвіт, її не важко віддавати і приймати.

Мій колишній чоловік якось бачив мене на вулиці, тепер його погляд не був таким поблажливим. Та й я придивилася до нього і на вигляд не так вже й добре піклується про нього молода дружина. Але кожен має те, що вибрав чи не так?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page