Я впевнена, що можна чоловікові пробачити і дозволити йому вернутися в вашу родину, але лише за аналізу однієї умови – як він від вас йшов. Якщо він все ділив, від ложки до квартири, то нема сенсу з таким чоловіком далі щось починати. Якщо ж залишив вам і дітям майно, то людина мала совість і як захотіла жити щасливо без вас – чудово, не вдалося і хоче вернутися – подумайте.
А ще мій досвід каже, що також все має бути підкріплене документально.
Якби у мене цього пункту не було в голові, то мій чоловік легко б мене переконав відмовитися від аліментів, а тепер я б збирала речі та йшла з квартири.
Так, мій чоловік вернувся до мене після шести років. Прийшов по-хазяйськи до квартири, мовляв, хочу сина провідати.
Син навіть на нього не подивився, гримнув дверима і пішов геть, а я була така здивована відвідинами Романа, що й за стіл його запросила.
– Ти завжди смачно готувала, цього в тебе не відбереш, – казав він.
Наче й комплімент, але з іншого боку, що ж тут приємне, коли все інше не береться до уваги.
Я все чекала, що Роман хоче, але той почав з далеку: чому сина так погано виховала, що батька не шанує, чому ремонт такий зробила дорогий, наче я купу грошей отримую, а не копійки на роботі, що там теща і так далі.
Я чемно відповідаю, бо не розумію, що він взагалі тут робить. Але далі вже Роман почав на своє життя жалітися.
– Ти знаєш, всі мене хотіли, поки я мав гроші. А як тільки грошей не стало, то все, нікому я не треба. Я вже не молодий, де я можу заробити на власне житло?
А у мене в голові вже дзвіночки задзвеніли.
– Так от, – продовжує він, – житла нема і особистого життя нема. От я про тебе знаю, що сюди чоловіка привела, в мою квартиру, на яку я заробляв. То я тобі особисте життя забезпечив, бачиш, який я добрий чоловік, а тепер пора мені й гроші віддати.
– Які гроші?, – здивувалася я.
– Які-які, за квартиру, я її купував і мені потрібна частка.
От би мені тут руки заломити, але, слава Богу, я в процесі розставання не в подушку сльози лила, а з адвокатом консультувалася. Тому було домовлено між мню і Романом, що я відмовляюся від аліментів, а він не претендує на квартиру. Роман тоді такий був щасливий, що буде жити наче в раю з молодою, що погодився. У мене навіть папірчик є.
А ось прийшов, знову своє брати.
– Романе, поїв. То йди, я тобі нагадаю, що ми давно про все домовилися і документи підписали. Ти думаєш, що я твоя колишня довірлива жінка, якій ти голову крутив? Забудь і йди своєю дорогою.
Він ще не дуже хотів йти, казав, що гроші у мене водяться, то я маю йому віддати, бо йому зараз треба. Але, на щастя, прийшов мій чоловік і показав йому на двері. Вистава була ще та, але що він хотів? Як на мене, все справедливо, йому воздалося по його ділам і мені також.
А ви якої думки? Жінка має віддавати майно чоловікові, бо у нього складні часи, а у вас спільне минуле і колись хороші часи?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
