fbpx

Чоловік відхрещувався від дівчини, як міг, але я йому не вірила. Дівчина ясно дала зрозуміти, що мовчати не буде і я вирішила домовитися

Ми з чоловіком були молодими аспірантами, вчилися і викладали деякі предмети, були на заміні, старшими куди пошлють, як то кажуть. Згодом нас таки оцінили, але не так, як думав мій чоловік.

Я була успішніша за нього і згодом стала зав кафедри, подумати лишень, мені лише тридцять, а я вже керую кафедрою і керую успішно.

Мій чоловік не знайшов нічого кращого, як почати крутити головою за студентками. Спочатку я не знала, а потім сказала, що він просто мене підставляє, адже така поведінка – це тінь на саму кафедру.

– Ти лиш про свою роботу й думаєш. А не про мене! То якщо я таке роблю, то, може, тобі варто подумати – чому?

– То ж чому?, – допитувалася я.

– Можу тому, що ти маєш подумати, що ти насамперед дружина і маєш стати нарешті мамою!

Скажу, що я відтягувала цей процес, як могла, адже було не на часі, бо я захищала кандидатську, далі був кінець року, далі ще щось. Я хотіла мати дитину, але якось так аби вона одразу й мала два роки і я могла віддати її в садок.

Я стала думати, що ж обрати – родину чи кар’єру? Вирішила, що маю в цьому питанні поступитися і погодилася, що будемо посилено працювати.

Минув рік і ще один, а результату ніякого.

Але з іншою дівчиною результат був, про що та прийшла мені повідомити просто на кафедру.

– Олег Віталійович казав, що одружиться зі мною, просто ви не хочете його відпускати. А тепер перестав зі мною бачитися і я не знаю, що я маю робити!, – плакало дівча.

Я пообіцяла щось вирішити. Вдома був просто неймовірний скандал.

Чоловік відхрещувався від дівчини, як міг, але я йому не вірила. Дівчина ясно дала зрозуміти, що мовчати не буде і я вирішила домовитися – я відправила її на навчання за обміном за кордон. А сама грала роль, що при надії.

Далі поїхала до неї і ми оформили усиновлення.

Всі були щасливі… Майже…

Я чоловіка попередила, що далі зі мною такі фокуси не пройдуть.

– Якщо ти й далі будеш поводитися як півень в курнику, я тебе просто звільню. Ти мене зрозумів?

Але чоловік не зрозумів – я його звільнила, а він пішов з родини.

Я була з чужою дитиною і сама. Дитина відчувала, що я не мама, тому було в десять разів гірше – я не могла її заспокоїти просто своєю присутністю, обіймами…

Довелося просити її біологічну маму жити в мене і доглядати дитину, адже для всіх в колективі я була мамою.

Від такої сантабарбари можна було просто гигнутися.

Не знаю як, але через якийсь час я знайшла в собі сили просто посміятися над цією ситуацією, заручниками якої ми з Ольгою стали.

– Оля, чи думала ти коли-небудь, що ти будеш жити з дружиною свого коханого чоловіка?

– Ні, я мріяла про інше, – сміялася вона.

Я окинула нас поглядом, дві гарні жінки. Немовлятко нарешті не плакало, а сопіло вдоволено, у мене робота, у Олі – дитина. Чим не радість?

«Не треба ламати цей крихкий світ», – подумала я.

Дитя підросло і звало мене «мама» і Олю так само «мама».

А потім Оля знову закохалася і постало питання – з ким же буде дитина, як справжня мама, вона не хотіла аби Сергійко жив зі мною. Слава Богу її обранець все це сприйняв добре і тим більше, що на вихідні Сергійко був у мене, адже я теж любила його.

У мене все ще немає дітей, хоч чоловіки траплялися на моєму шляху.

Мені вже п’ятдесят і я вважаю себе ще молодою жінкою, повною сил та енергії. Я цілком задоволена своєю кар’єрою, бо вже є заступником декана факультету, і мій названий син Сергійко є для мене гордістю в житті.

Чоловік мій час від часу приходить просити у мене грошей, я даю і закриваю перед ним двері.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page