fbpx
Історії з життя
Чоловік вислухав мою розповідь, але залишився стриманим і холодним. Він мені сказав, що перед тим, як щось почати робити потрібно уточнити всі дрібниці і зважити “за” і “проти”. А потім з його уст пролунала фраза після якої подальше життя з ним для мене неприйнятне

Я розумію, що це не найкращий час для того, щоб подати на розлучення, але я не хочу більше й дня залишатися поряд із чоловіком, для якого немає нічого святого.

Я вельми щаслива тому, що зрозуміла це до того, як у нас не з’явилася дитина, тому що повноцінної сім’ї у нас точно б не вийшло.

Наш шлюб тривав трохи більше семи років. Ми не хотіли поспішати з появою діток, Обоє молоді, та й ще не мали нічого. що могли б дати дитині. Обоє після інституту, зарплата у нас була більш-ніж скромною, квартира і та орендована.

Подорожували часто, зустрічались з друзями, навчались, аби мати змогу заробляти трошки більше. таким було моє життя. Мені здавалось, що чоловік у мене найкращий і що я з ним проживу усе життя. Та де там!

Мій чоловік – прагматик в усьому, але я думала, що це не стосується родини. Крім цього, він рахував кожну копійку і був вельми заощадливим. Я ж бачила в цьому тільки плюс, адже мій тато колись витрачав усі гроші родини на те, аби пригощати друзів, тож заощадливість чоловіка мені здавалась правильною.

Ми відкладали з чоловіком гроші на купівлю житла. Одна зарплатня ішла на те, аби ми могли вижити – інша на “купку”. Чоловік мій навіть вирахував. що таким способом уже через кілька років ми зможемо назбирати на однокімнатну квартирку у столиці.

Щомісяця підраховували наші накопичення та обговорювали те, скільки ще потрібно накопичити. Певною мірою ми навіть змагалися, у кого вийде заощадити і відкласти більше. Ми мріяли про покупку власного житла без боргів. Максимум на що ми були згодні, то це взяти гроші в кредит на ремонт та купівлю меблів.

Мій світ розсипався, а очі відкрились, коли моя мама розповіла про свій невтішний діагноз, я одразу розповіла про це чоловікові. Я була впевнена в тому, що я маю врятувати маму, я розуміла, що мені доведеться оплатити все, адже я її єдина дитина. Я була готова зробити все, щоб вона жила.

Чоловік вислухав мою розповідь, але залишився стриманим і холодним. Він мені сказав, що перед тим, як щось почати робити потрібно уточнити всі дрібниці і зважити “за” і “проти”. А потім з його уст пролунала фраза після якої подальше життя з ним для мене неприйнятне:

— Зрештою, і ти і я дорослі люди. Давай говорити відверто і дивитись правді в очі. Шанси мізерні. Я проти того, аби віддати усі заощадження на те, що виправити не можливо. Не цього року, так через п’ять, а все станеться. Чи варто відтягувати неминуче?

Я втратила дар мови і самовладання. У момент, коли мені потрібна була його підтримка. він замість того, аби підставити плече – зробив три кроки назад і відвернувся.

Зараз я подала на розлучення та перебралася жити до своєї матері. Мій чоловік ніяк не може зрозуміти, що саме мене не влаштовує у нашому шлюбі і що ж він не так сказав, але я вже думаю, що й не зрозуміє ніколи.

03,11,2022

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page