Ми одружені двадцять три роки, він знає, як має зайти в квартиру, де залишити взуття, перевзутися, помити руки. Зайти на кухню, де його чекає вечеря – він сам собі накидає скільки чого хоче і мовчки їсть та дивиться телевізор. Я не люблю з ним їсти, бо люблю дивитися не новини, а серіали під час трапези.
Я йду в душ перша, бо він не розвішує після себе рушник, а кидає його як-небудь на сушарку. А я терпіти не можу витиратися мокрим рушником.
Я люблю спати на правому боці, тому він лягає зліва і не має дихати мені в спину, бо мене це дратує.
Вода завжди на тумбочці, коли він захоче пити і підняте вічко унітазу.
Я не люблю з ним говорити, бо у нас різні погляди на одну і ту ж ситуацію, я ще раніше визначила, що для мирного співжиття треба просто перестати говорити.
Тому я й кажу йому двічі в місяць про гроші, бо у нас росте донька, яку треба одягати і вчити.
Щодо його хвалених грошей, то від них одна назва, бо поки прийде зарплата, то авансу вже й нема.
Проте мій чоловік вважається на роботі спеціалістом…
І ось одного чудового дня, він зібрав сумки і сказав. Що йде від мене, бо я меркантильна…
Я як стояла, так і впала на диван від реготу…
Оце ж я розкошувала на його мільйони.
Сказав, що буде доньці допомагати і платитиме аліменти. А квартиру залишає нам. Який добрий, якщо не враховувати, що квартира ще моїх батьків.
Павло пішов влітку, а взимку я дізналася, що він знайшов жінку з двома дітьми і щасливий з ними.
Вирішила прийти подивитися, як виглядає немеркантильна жінка… Не подумайте, що з ревнощів, просто вирішила подивитися на таке чудо.
– Привіт, – він вражено стояв і кліпав очима.
– Привіт, – сказала я, – Як справи? Дозволиш увійти?
– Так, заходь…
Всім було ніяково, але не мені. Я розглядала тьмяну жіночку з такими ж дітьми, на вечерю була смажена картопля з квашеними огірками, запах був непоганий, видно, якраз мали вечеряти.
Квартира потребувала ремонту давно… В меркантильної жінки він вже би був, але ж тут інша…
– Ти чого прийшла?, – перервав мовчанку Павло, – Щось сталося?
– Так, чудо, – сказала я, – от і я прийшла глянути на жінку, яка вміє прожити на твою зарплату…
Я не чула, що він там говорив про вмілу господиню і ту, яка не витрачає все на себе, яка береже здоров’я чоловіка…
Я була рада, що меркантильна… Я б просто не вижила так, як та, в старій квартирі на одну зарплату. Як ще при цьому можна почуватися щасливою?
Їсти картоплю тричі в день і думати, що ти неймовірно щаслива? І що тобі ще й пощастило? От реально – питання для всіх – як жити в злиднях і відчувати, що ти щасливий, наче король?
Звичайно, я тій жінці нічого не сказала про те, що реальність зовсім інша… Що можна мати набагато більше, але не з цим чоловіком. Що вона витратить свій час на піклування про нього, віддасть всю себе, а в результаті нічого не матиме і далі скнітиме в тих сірих шпалерах і замурзаних вікнах. Діти матимуть погану освіту, відповідно, низькооплачувану роботу. Ніколи від них не поїдуть і так вони все життя й проживуть – на одній великій бідній купі. Але при цьому будуть раді та щасливі?
Справді цікаво – вони будуть і далі такі щасливі?
Бо я, наприклад, щасливо вернулася в свою квартиру, сіла вечеряти овочевим рагу з відбивною і дивитися свій улюблений серіал. От я дійсно щаслива, бо є від чого. А там що?
Фото Ярослава Романюка.
