.- Я тобі гроші приношу, а ти…
Далі йшов перелік, що я винна цій чужій людині за нещасну зарплатню, якої вистачало, хіба, на проживання.
Спочатку мене таке відношення спантеличило, а далі розізлило, бо, знаєте. Часи, коли ти працював за окрайчик хліба минули, чи ні? Бо, виходить, я з двома малими дітьми цілими днями те й робою, що мрію про його гроші, щоб купити поїсти і за це маю бути йому вдячна до кінця життя та маю виконувати всі його забаганки!
Звичайно, що я здогадалася, що є хтось, хто йому таке у вуха вливає, просто не знала чи це жінка чи якийсь друг. Треба було порадитися і я покликала подругу, все їй розказала і вона тоді каже:
– Я й раніше про твого «господаря» хати була не високої думки, а тепер і поготів. Яка різниця? Збери речі та до мами, а він хай сам поживе.
– А якщо він когось приведе та буде жити?
– Хто ж на такі сльози піде?, – запитала подруга.
Я, знаєте, задумалася. Бо сльози не сльози, але жити можна. А якщо дві зарплати, то й вистачатиме, якщо дітей нема. І що, я свого чоловіка отак віддам в чужі руки?
Пішла до мами, а вона, навпаки, радить перетерпіти та щось останнім часом смачненьке готувати, раз він скаржиться, що не може вже на картоплю дивитися:
– Я гроші собі на пам’ятник відкладала, але тобі позичу. Потрать на родину – це краще, ніж лишати дітей тата…
Гроші в мами я не взяла, бо це взагалі щось страшне аби я ще на його пузо та брала гроші, які мама стільки часу відкладала.
Так нічого й не вирішила, пішла з дітьми гуляти, як гуляти – трохи гуляти, далі в магазин по продукти та на базар за молоком. Сиджу така на лавці геть засмучена, аж тут до мене підсідає чоловік та починає зі мною розмову… Знаєте, я вже й відвикла, що зі мною можна отак фліртувати. Я йому отак просто й кажу:
– Я перепрошую, якщо вас не правильно зрозуміла – ви зі мною фліртуєте? Бо я така затуркана мама двох дітей і невдячного чоловіка, що геть вже нічого не розумію…
Чоловік в результаті розповів, що давно розлучений, діти дорослі, а з гарними жінками спілкуватися треба.
Казати, що я з гарним настроєм вернулася додому – нічого не сказати! Господи, я на себе махнула рукою, бо я ж мама, бо я ж берегиня цієї зйомної квартири з цвіллю в ванній, всю себе сюди вкладаю, і все не так!
Буде тобі, чоловіче, розмова! О, ні, ніякі губи я не малювала та буклі не крутила:
– Подивися на нас уважно, чоловіче, це не ми ссемо з тебе гроші, а ти отак свою родину забезпечуєш. Якщо ти не вартий зробити більше, то не обвинувачуй мене в тому, що я щось роблю не те, бо я кожну твою копійку вкладаю не в себе та розваги, а в наш отакий дім. Тому або ти закриваєш свій рот і мовчки їж картоплю, на яку вистачає твоєї зарплатні, або забираєшся з нашого життя. Отак ще ми й без тебе проживемо!
Чоловік пішов та грюкнув дверима, але я спокійна як ніколи.
Фото Ярослава Романюка