– З дитиною живемо – копійки рахуємо! – розповідає Тетяна. – Цього року в перший клас його треба зібрати – я не перестаю думати, як все дорого! Звичайні речі, без викрутасів – портфель, костюм, кросівки. На дороге я навіть не дивлюся вже. А дехто в цей час коляски за 20 тисяч купує!
– Почекай. Які коляски?
– Дитячі. Пішли з подругою в парк, вона стала матір’ю нещодавно, витягла я її погуляти з малюком. Йдемо з її новенькою коляскою, я говорю – ой, як шкода, що сім років тому, коли я Іванка народила, таких крутих і зручних пристосувань ще не було. А вона каже – ця ще нічого особливого, он, дивись, які зараз коляски, я про таку мріяла, та не по кишені вона нам. І показує мені на пару з дитиною. Я дивлюся – а це Максим з дружиною! Уявляєш?
– Ого. Максим, батько твого сина?
– Ну так, наш “дорогий” татусь! Йдуть, одягнені з голочки обоє. Мене побачив, очі відвів і пішов далі. Навіть “привіт” не сказав, ось так тепер у нас. Дитина у них, виявляється, зовсім маленька ще. Наталя каже – їх коляска більше 20 тисяч коштує! Чесно кажучи, це мене і підкосило. Вирішила я – подам я на встановлення батьківства, раз так! Копійки татусь явно не рахує. Ось хай і допоможе своєму синові, це ж його дитина, як та, що в калясці.
Тетяна – мати-одиначка, не заміжня і ніколи там не була. Сім років тому стала матір’ю сина, що називається, “для себе”. Все вийшло випадковою, майбутній тато не хотів і чути про спадкоємця. А Тетяна раптом вирішила дитину залишити.
– З чоловіками мені складно! – каже вона. – Заміж я ніколи не хотіла, щоб ось прямо жити з людиною в одній квартирі. Не моє це. А дітей люблю. Завжди думала – коли-небудь потім для себе. А тут, якщо вже так вийшло, вирішила – значить, доля. Чоловікові сказала чітко – нічого робити не збираюся, але ти не переживай, мені від тебе нічого не треба! Спи спокійно.
Чесно кажучи, в ті часи з Максима і взяти було нічого. Вчорашній студент, який приїхав із глибинки, він міг похвалитися тільки молодістю і здоров’ям. Тетяна ж, навпаки, тоді була забезпеченою і запакованою дівчиною, що мала все.
Тепер ситуація змінилася дзеркально.
Тетяна з сином живе досить скромно і зводить кінці з кінцями, а Максим добре піднявся – займається бізнесом, купив квартиру, їздить на дорогому автомобілі, будує будинок. Одружився, дитина з’явилася, зовсім інша людина, не той, що в юності.
– Так правильно вирішила, звичайно, йди і подавай на аліменти! – радить подруга. – Давно вже було пора це зробити! І навіть не комплексуй. Зрештою, ти не за свої інтереси борешся, а за синові! Це його гроші!
А як вважаєте ви, порядно це – ось так через роки струсити з людини гроші за “помилки молодості”? Тим більше, після того, як сама сказала свого часу – мені, мовляв, від тебе нічого не треба!
Чи так і треба Максиму? Адже знав, що у нього дитина росте, міг би давним-давно допомагати добровільно. Ну хоча б запропонувати допомогу. Тим більше – можливості є. А раз він не тільки допомагати – вітатися не хоче, то треба його змусити платити?
Ви на чиєму боці? Що думаєте?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
