Поблизу Олександрії жив один старець, який відрізнявся самим огидним характером. Один молодий чернець, почувши про нього, сказав сам до себе:
– Господи, багато я грішний перед Тобою; але, щоб загладити мої гріхи, піду до того старця, буду працювати йому і постараюся з терпінням перенести все, що він мені заподіє. Джерело.
Як сказав чернець, так і вчинив, і прийшов жити до старця. Ставився старець до нього не найкращим чином. Бог, бачачи терпіння ченця, після шести років його життя зі старцем показав йому наступне: побачив чернець страшного чоловіка, який тримав великий сувій і сказав ченцеві:
– Ось половину твого боргу Бог витер, будь терплячим зітрется й інша половина.
Неподалік від ченця, жив і інший прозорливий старець, який чув завжди, як лютий старець сердиться, як постійно ображає свого учня, як останній постійно просить у нього вибачення, а старець, незважаючи і на благання, не прощає його.
Коли прозорливий старець зустрічав молодого ченця, то звичайно питав:
– Ну, як син мій? Як пройшов нинішній день? Чи не добули ми чого сьогодні? Чи не стерли чого з сувою?
Молодий чернець, знаючи прозорливість старця, нічого не приховував від нього і тому завжди відповідав:
– Так, отче, трохи попрацювали.
Коли ж день проходив спокійно, і чернець не був ні ображений, ні битий ні вигнаний геть, тоді він з плачем ввечері приходив до прозорливого старця і говорив йому:
– Горе, авва! Злий був нинішній день, бо в спокої його провели і не добули нічого.
Минуло ще шість років, і терплячий чернець помep. Після його смepті, прозорливий старець побачив його серед мyчеників. Він невпинно молився за свого норовливого старця вчителя.
– Господи, – говорив чернець, – як Ти помилував мене заради мого старця, так і його помилуй заради щедрот Твоїх і заради мене, раба Твого.
І молитва була почута, бо, «по сорока днях, сказано, взяв до Себе Господь і старця в місце спокійне».
