fbpx

Чому мій сина має женитися на цій дівчині, якщо він її не любить? Це вона прийняла таке рішення, що буде приводити на світ маля, а він тут до чого?

Почну з того, що про майбутнє батьківство сина я дізналася від крикливої жінки, яка стала у мене на порозі.

– Як Галинка тепер буде жити? Він їй життя перекреслив, буде собі й далі веселитися, а вона що? Вже їй світ зав’язано!

– Головою треба було думати, – сказала їй я на те, – і зараз не ті часи, що треба женитися, щоб честь врятувати. Не знати чия це ще дитина!

Жінка ще на порозі пищала, але я закрила перед нею двері. Так. Дожилася.

Розказала все чоловікові і він теж задумався над тим, що робити.

– Нехай жениться, – каже він мені, – раз така справа.

– Женитися? Ти що? Щоб потім все життя отак жити, бо в молодості зробив помилку? Я для того дитину на світ приводила? Ні! і ще раз ні!

Коли син прийшов з навчання, то ми з ним переговорили і він зізнався, що таки ходив до неї, але кохання швидко минуло, але не для цієї Галі. Вона не хотіла нічого робити, бо там у неї щось не все добре.

Чому моя дитина має пожинати наслідки чужого вибору? Через це в хаті було купа непорозуміння, бо чоловік наполягав на одруженні, бо дитина має мати батька, а я була категорично проти.

– Якщо на те пішло, Руслане, то батько може бути й без штампу в паспорті! Чи мало пар розлучаються і що діти тоді батьків бачать раз в місяць, то так краще?

Я ще мала надію, що дитина не Віті. От дуже на це сподівалася і для цього ми пішли до них після виписки. Принесли подарунки, як годиться. Іванка, мати Галі нас прийняла дуже холодно, але в хату ввійти дала.

Глянула я на малого і зрозуміла, що то просто викапаний Вітя, так само був з білим пушком і ніс його…

– Іванко, ми дитині будемо допомагати, ти за це не переживай, – сказала я їй, – якщо треба буде з малим сидіти – я теж згодна, але мій син не буде женитися без любові, то вже не ті часи. Якщо ти зараз не можеш відповісти згодою, то я не вимагаю, подумай, все зваж.

– Я б тобі сказала, що я думаю про тебе і твого сина, але не хочу дитину будити, – відказала Іванка.

Ми пішли геть і вже говорили з чоловіком про те, що купимо й коляску дитині і треба буде привозити підгузки і з продуктами допомагати. Галя не видна дівчина, я вам так скажу, думаю, що вхопилася за мого сина в надії, що заміж вдало вийде, бо ми родина заможна.

Але як тебе не люблять, то май хоч десятеро дітей, це нічого не змінить. Я ж бачу, що там в квартирі геть не багато. Чоловік мій зайнявся там ремонтом, щоб гаряча вода постійно була, відремонтував кімнату, де Галя з дитиною, грошима їм допомагаємо, якщо треба відвезти на огляд дитину – запросто робимо. Не кожні свекри так допомагають, я вам скажу, наприклад, моя свекруха до цих пір все віддає своїй доньці, а нам лиш привіти передає. То я вважаю, що ми вчинили по-людськи, а те, що дитина не має батька під боком, то не так вже й важливо, головне, що є матеріальна підпора. Ми ж від нього не відмовляємося і освіту йому дамо, все оплатимо, від гуртків і до одягу, будемо брати до себе жити, як підросте.

Чому Іванка така переконана, що ми чинимо не правильно – ось цього я не розумію. Я переконана, що вона нам має бути вдячна за те, що ми прийняли її онука і не висловлюємо їй претензії яким чином це сталося.

Хіба не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page