Якось раз батько зі своїм сином і осликом у полуденну спеку подорожували по вулицях міста. Батько сидів верхи на ослі, а син вів його за вуздечку.
– Бідний хлопчик, – сказав перехожий, – його маленькі ніжки ледь встигають за ослом. Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?
Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з осла і велів сину сісти на нього.
Дуже скоро зустрівся їм інший чоловік. Гучним голосом він сказав:
– Як не соромно! Малий сидить верхи на ослику, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.
Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на ослика позаду нього.
– Люди добрі, бачили ви де-небудь подібне? – заголосила жінка.
– Так мучити тварину! У бідного ослика вже провис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, о нещасна істота!
Не кажучи ні слова, батько і син, осоромлені, злізли з осла. Ледве вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм чоловік що став насміхатися над ними:
– Чого це ваш осел нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе кого-небудь з вас на собі?
Батько сунув ослику повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.
– Що б ми не робили, – сказав він, – обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згоден. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, як нам подорожувати.
