fbpx

Чому вони нічого не зробили з цією квартирою, адже вона наполягала на тому, щоб до її приїзду був зроблений ремонт, як у людей.  От вредні ж люди, не пошанують, що ти на чужині гаруєш

Знаєте, тоді її хвилювало більше те, що їй приходиться капронки іншим боком натягувати, щоб не було видно дірки, а не те, що вона живе в мирі та спокої.

Їй не хотілося ні в мирі, ні в такому спокої.

Ведеш урок, а чи не в кожного другого мобілка дзеленькає дорожча, ніж її зарплатня за місяць. кому те навчання потрібне було? На останніх класах взагалі хоч не приходить – все повз вуха, бо самі вже дорослі, розберемося краще за ваших класиків.

Пригадує, що декламувала Костенко своєю неймовірною дикцією, яка колись проймала журі на інститутських конкурсах, а діти байдуже дивилися в вікно.

Прийшла в учительську і все там, як завжди, кажуть, «як ви, Віро Павлівно, гарно виглядаєте і спідничка нова?», а вона не нова, просто перешила з материної…

А чоловік що? Він вчитель фізкультури і йому ще важче, бо якщо вже Костенко нікого не проймає, то присідання та підтягування тим більше.

Вдома їх чекає десятирічний син і її мама: уроки зроблені, вечеря готова, одяг випраний, в хаті прибрано, але…

Така утома навалюється на Віру Павлівну, коли вона приходить в свою панельну квартиру, що й не передати словами. Ніби й просторо, адже трикімнатна, бо ж батько постарався, був начальником, але ж…

І чоловік красень, за ним дівчата шиї до тепер звертають, але ж…

Мати все прибере та наготує, сина на гурток відведе і забере, але ж…

Їй просто остогиділо отак жити і економити кожну копійку, від зарплати до авансу насолоджуватися життям.

Хіба вона таке життя хотіла?

А інші, її знайомі чи однокласники, вони ж живуть в сто разів краще за неї! І не вчилися так, як вона, і не витрачали часу на книжки та мрії. А просто їздять в дорогих машинах та живуть в дорогих квартирах.

Чому вона так не живе? Чому вона так не вміє???

Десь підсвідомо Віра Павлівна вже все для себе вирішила і лиш поставила родину перед фактом – вона їде на заробітки в Європу.

Он, Ліза з сьомого поверху, ніяких знань, лиш посередність. А тисячу євро чистими має. То чим вона гірша?

Хоч всі підняли ґвалт, але Віра Павлівна була категорична:

– Або я їду, або тут нічого не зміниться ніколи.

Поїхала.

Заробила.

Але ж де ті гроші, а де ті роки, які отак промайнули перед очима? Невже вона була там всі ці п’ятнадцять років?

Відкрила двері ключем. Який взяла в сусідки, та її ледве впізнала:

– Вірочко. То ти? Я тебе й не впізнала, багата будеш…

Вона й справді багата, декілька тисяч на рахунку в банку, вибудувала гарну дачу, сина вивчила та регулярно йому передає гроші.

Чоловіка не стало п’ять років тому, не витримало серце такого частого вживання. Проте, кажуть, що жив з тещею душа в душу попри свою звичку тільки в останні роки пустився берега, коли й тещі не стало, плакав, як за рідною мамою.

Віру Павлівну накрили спогади, дивлячись на ці в сто шарів пофарбовані двері, старий витертий лінолеум та шафка з вічно відкритими верхніми полицями.

Чому вони нічого не зробили з цією квартирою, адже вона наполягала на тому, щоб до її приїзду був зроблений ремонт, як у людей.  От вредні ж люди, не пошанують, що ти на чужині гаруєш, все готове передаєш, лиш візьми й найми майстрів. Але навіть цього її чоловік не спромігся зробити. Для чого вона жила з ним всі ці роки?

Дитяча сина так само без змін, навіть зарубки на одвірку не піддалися шарам фарби!

Чомусь защипали очі, але Віра Павлівна впевнена, що то від затхлості, або роздратування, що її не послухали.

В свою кімнату заходити не захотіла, певно переночує на дачі, а цю квартиру продасть, бо ж її тут вже ніщо не тримає, а навпаки, дратує і вкотре нагадує, що вона не з тими людьми стільки років жила і на них заробляла.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page