fbpx
Історії з життя
Чому жінки бувають такі сліпі? Чи так просто легше – карати наслідок, а не причину? Це типова історія про невірного чоловіка, молоду пасію та дружину

Тільки це діється з моєю найкращою подругою, яка залучає до цього процесу всіх навколо. Мені це неприємно і непотрібно, але вона лише ображається:

– Ти не хочеш мені допомогти покарати розлучницю?, – говорить вона.

Але мою позицію вона просто не чує.

Так от, Ліда і Віктор разом двадцять сім років. Двоє дорослих діток. Обоє познайомилися в університеті і залишилися на кафедрі, стали аспірантами і викладачами.

Хоч Ліда й набагато професійніша, але підвищили Віктора спочатку до зауча, а далі до декана. І хоча левову долю роботи робила саме Ліда, починаючи з розкладу занять, закінчуючи розкладом відпусток для викладачів. Вона й зараз його надійне плече і опора. Але…

Але навколо Віктора купа молодих жінок і він час від часу обирає собі нову даму серця. Ліда це бачить і всю свою лють спрямовує на цей об’єкт.

Вона залучає до цього дійства ще декілька «вірних» викладачок, які просто валять сесію цій дівчині. А вона, розумна жінка, професіонал своєї справи, чудова людина, просто виглядає смішно.

Це дуже смішно спостерігати, як вона фанатично гасить малесенькі вогники полум’я і не помічає величезного вогнища посередині галявини.

І ось знову чергова дама серця, а Ліда починає мене втягувати в цей процес:

– Я хочу його зловити на гарячому! Я знаю, що він з нею зустрічається в ресторані «Н», але я не хочу туди йти без стовідсоткової впевненості. Піди замість мене і подивився крадькома, а далі подзвониш мені і я підїду.., – повчає вона мене.

Щоб ви розуміли, отой ресторан «Н» далеко за містом, машини в мене нема, треба брати таксі, повзти поміж столики і видивлятися Віктора? А далі що?- сидіти під кріслом і казати:

– Ліда, Ліда, я – Роксолана. Прийом. Об’єкт на місці?

І це в 50-т років я маю такі дурниці робити! Щоб що? Вона йому кожного разу пробачає! Розумієте? Втягує в це дійство купу людей. Кожній божиться, що вона йому цього разу таке влаштує – і пшик. Далі Ліда і Віктор щаслива пара, а ми тільки кліпаємо очима і ставимо черговій дамі серця «зараховано».

Я цього разу просто не витримала і прямо їй сказала:

– Ти скільки разів таке робила? Ти хоч рахуєш? Ти розумієш, що причина не в тій нещасній дівчині? Ти не помічаєш під носом Віктора, але бачиш купу хиб саме в тій дівчині. Може, пора правильно оцінити ситуацію?

– Що ти розумієш? Добре, що в тебе чоловік не має жодної посади і хто на нього кинеться. А от Віктора… Я маю це робити, бо чоловіки, як діти – їм треба завжди щось новеньке.

– Ти смішна, ти це розумієш?

– Я? Я з чоловіком. А ти мені більше не подруга!

– Я тобі не подруга? Після всього, що я для тебе робила?

– Так, бо згадуєш, що для мене робила!

– То згадай, що ти для мене робила? Яку послугу ти мені зробила, що переступала через свої принципи і комфорт? ну?

– Я не пам’ятаю, але таке точно є!

От і по розмові. Звичайно, що вона через кілька тижнів відійде і сама передзвонить, але це мене реально дістає.

Мені її й шкода, але веде вона себе абсолютно не правильно. Я не розумію, чому це все не можна зробити тихо і прямо поговорити з чоловіком та все йому розказати. Мовляв, я все знаю і роби якісь висновки.

Єдина людина, яку все влаштовує і яка не робить ніяких висновків – це Віктор. Таке враження, що він просто не бачить тієї мишачої возні, яка йде під килимком. Він і далі плаває лебедем та визирає нову спідницю.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page