Чомусь ця історія продовжується по всьому нашому роду, але я була певна, що на мені це має скінчитися, адже я була заміжня і вся наша ситуація говорила про те, що чоловік мене ніколи не покине, бо ось послухайте, як він до мене ставився

Стосовно того, що у моєї прабабусі не було чоловіка, то не було здивування, бо тоді була Перша Cвітова і не дивно, що моя бабуся теж ростила маму без чоловіка, бо була Друга Cвітова. Чого ж моя мама не мала чоловіка, то вже окрема історія, але вона каже, що тоді просто було дуже багато дівчат і дуже мало чоловіків, тому конкуренція була такою високою.

– А батько твій, доню, був при добрій роботі, ти знаєш, що він мав таку гарну зарплату, що ми відкладали тобі на книжку і вже були назбирали п’ять тисяч, а тобі ще й п’яти років не було. Ото у нього була зарплата, – в голосі мами чулися мрійливі нотки.

І ось я. Моя історія була банально щаслива, бо я була приємна на вроду, гарна освіта, легкий характер. Мама й бабуся були певні, що от я вже точно поставлю крапку в цьому конвеєрі.

І справді, мені трапився хороший хлопець з пристойної родини. Його батьки вже роки були на заробітках і вибудували тут і хату величезну і квартиру Степану купили і машину, вони жили там поки, але планували на старості вернутися в Україну.

І ось ми почали зустрічатися і одружилися. все було наче в казці, бо все на готовому – і машина, і квартира, і гроші. Сам Степан влаштувався на хорошу роботу і там теж була зарплата пристойна. Не раз він мені казав не працювати, а сидіти вдома і я погодилася.

Тут все було просто – вчительська зарплата не покриває ті вимоги і ті нерви, які необхідні аби витримати ту всю обстановку. Бувало таке, що я всю зарплату витрачала на роз даткові матеріали, посібники, олівці і фломастери, те й робила, що вечорами розфарбовувала і клеїла наочні матеріали, і перевіряла зшити.

Навіщо це все робити, коли можна піти з чоловіком в ресторан і просто гарно провести час?

І ось так після року такої роботи я так і вчинила. Чоловік був тому лише радий і я теж старалася аби вдома у нас все було просто на вищому рівні. Тільки от дітей нам Бог не давав.

Що ми лише не робили, але все марно. Через шість років безперестанних спроб, я показала Степану дві смужечки.

Чоловік впав на коліна і плакав від щастя, а я разом з ним. Той період він мене оберігав від усього, я мала лише собі легенько проходжатися, а він все робив сам, навіть готував їсти і прибирав.

На виписці мене зустрічала вся родина з кульками, квітами, білим лімузином і рестораном. Чоловік мені подарував за доньку золотий гарнітур і вся спальня була завалена квітами.

Він з рук Надійку не спускав, вставав до неї серед ночі і з радістю гуляв.

То як я мала тут щось запідозрити? Коли я мала зрозуміти, що я повторю долю своїх бабусь?

А далі наче хто просто перемкнув важіль і все – чоловік забув за нас з донькою. Так, забув фактично, бо подався до пасії і не питав чи я маю гроші чи ні, хоч до того часу він клав гроші в коробку і я брала звідти стільки, скільки хотіла.

Батьки його купили нам однокімнатну квартиру і записали на Надійку, хоч за це їм велика подяка, бо бачте, вже нова дружина приведе Степану двійнят і треба йому простору.

Я знайшла нову роботу, Надійка з бабусею, а я не розумію, що взагалі сталося, коли все було так добре? Як можна пояснити таку кардинальну зміну поведінки і чим вона викликана, бо ми дуже щасливо жили разом?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page