Моя бабуся може й не рахуватися в цьому переліку, бо чоловіка у неї не стало через Другу Світову, але от мама – вона точно в тренді.
Моя мама одружилася з татом і привела на світ мене, але сімейне життя їй не дуже зайшло, тому вона дуже швидко батька відправила до матері і зажила собі з нами трьома.
Важко було неймовірно – брак грошей, брак чоловічої сили в господарстві, але ніщо з цього не змусило маму передумати і покликати батька назад.
Він інколи приходив до нас, дуже рідко, а потім взагалі десь пропав.
Далі естафету перейняла я, думала, що люблю Дмитра і проживемо ми щасливо до кінця своїх днів. Після появи донечки все змінилося, бо чоловік вважав. Що жінок на його персону вже забагато:
– Не могла мені сина подарувати?
Певно зі мною щось сталося дивне, бо чим більше я любила свою донечку, тим більше бачила недоліки свого чоловіка. Дійшло до того, що я не могла з ним жити далі, ніби й нічого такого надзвичайного, але я його більше не хотіла бачити біля себе.
Ми розсталися добрими друзями і на весіллі доньки протанцювали весь вечір разом, як справжнє подружжя.
Всі навколо дивувалися, що ми так можемо, навіть його дружина, яка теж була присутня на весіллі.
Моя донька Ольга захотіла пишного весілля і всі гроші, які я заробляла протягом останніх років пішли на це весілля. То був найкращий ресторан, тематичне весілля бірюзового кольору і голуби, які молодята випустили в небо.
Зять прийшов жити до нас, до моєї мами, мене і Ольги, бабусі вже не було з нами.
Я старалася піклуватися про Володю, як про свою дитину – готувала їсти те, що він любить, не заставляла нічого робити понад його зусилля, одним словом, старалася аби хоч у когось з нас життя склалося.
Згодом у Ольга подарувала нам прекрасну онучку Софійку і ситуація повторилася!
Володя почав доньку з кожним днем дратувати все більше і більше. Потім він вирішив пожити в мами, а потім і не вернувся.
Донька затялася і більше не хотіла його вертати, але я наполягала:
– Дитино, без батька дуже важко, ти знаєш. Софійка має мати тата!
– Мамо, я не хочу з ним жити і він нічого доброго для Софійки не зробить – не той характер.
Розумієте, ми не живемо багато, ми маємо сякі-такі заощадження, але цього не вистачить ні на нове житло, ні на ремонт вже старого. Тобто, ми живемо ще в тій хаті, яку будувала мама з бабусею. Але вже ми з Ольгою мали б підтримувати її в нормальному стані. Але й на це не завжди є гроші.
І от тепер зять пішов і ми не матимемо змоги ще кілька років відремонтувати хату.
Одним словом, це якесь дуже невдале передавання традицій і я не знаю, як його перервати, бо з таким прикладом Софійка теж не матиме чоловіка.
Фото Ярослава Романюка.
